Джеффрі Херста у ворота команди ФРН, зарахованого Тофіком Бахрамовим. Голу, якого насправді не було. Не дивно, що, набравши оптимальну форму, «непереможна машина» приїхала на Британські острови лише за перемогою.
Німці впевнено заволоділи м’ячем і ігровою перевагою, планомірно витісняючи господарів на свою половину поля. Найкращим у складі гостей був їхній плеймейкер Гюнтер Нетцер, який раз за разом залишав не при справах потужних захисників британців, закидаючи м’яча на хід Мюллеру і Хеннесу. Саме «ульмський самородок» (уродженець Ульма Хенесс в 20 років зіграв перший матч за головну збірну ФРН якраз на «Уемблі») і відзначився під завісу першого тайму, проштовхнувши м’яч під воротарем.
Англійці накрутили темп і вирівняли гру. Ближче до кінця матчу їм навіть вдалося зрівняти рахунок. Однак німецька команда виявилася більш наполегливою і зберегла більше сил на кінцівку: в останні 10 хвилин двічі м’яч опинився у воротах «непробивного» Гордона Бенкса. Фінальну крапку в матчі поставив Герд Мюллер, який учинив слаломний прохід крізь англійську оборону.
Англійці були не просто переможені, а принижені на своєму полі. Такої прочуханки господарям на Британських островах ще не задавав ніхто з часів збірної Угорщини 50-х років. Не дивно, що матч-відповідь у Німеччині перетворився на порожню формальність – німці берегли сили і на рожен не лізли, а англійці просто не вірили, що збірну ФРН можна перемогти на її полі з великим рахунком.
Югослави, очевидно, за прикладом своїх радянських колег, підійшли до матчів чвертьфіналу з новим тренером. Ним став 40-річний Вуядін Бошков. На той момент «професор» ще не об’їздив півсвіту, а лише подавав надії. Його завданням було мобілізувати кращі сили югославського чемпіонату на перемогу на ЄВРО. Однак, імпульсивний характер і сербський шовінізм призвели до плачевного результату: при Бошкові досить сильна збірна СФРЮ, маючи у складі таку зірку, як Драган Джаїч, перемогла лише в трьох матчах з восьми. У результаті, посеред відбору на Чемпіонат світу 1974 року Бошков буде звільнений з поста головного тренера збірної і повернеться на нього ненадовго лише після розпаду федеративної Югославії у 1999-му.
Матч у Белграді запам’ятався глухими оборонними редутами радянської збірної та плювками Бошкова, мовляв, «самі не грають і нам не дають». Дійсно, незважаючи на постійні експерименти зі складом, тренерам радянської команди ніяк не вдавалося підвищити її результативність. Не допомогли і залучені напередодні чвертьфіналу московський динамівець Анатолій Байдачний та Едуард Козинкевич з львівських «Карпат». Та й де їм було проявити себе, якщо 80 % часу гра йшла на половині збірної СРСР, де п’ятеро захисників і воротар Рудаков відбивалися від атак Джаїча і компанії! Після безгольової нічиєї Рудаков не витримав і сказав: «Такі матчі – одна мука».
Відмучившись в гостях, вдома збірна СРСР показала зовсім іншу гру. Сприяв цьому й огидний командний стан югославів, які вийшли на матч приреченими і без віри в перемогу. Весь перший тайм пройшов в атаках господарів, які бадьоро тринькали моменти, і відчайдушних дискусіях між захисниками і півзахисниками гостей, які так і не могли з’ясувати, хто ж куди дивився, і чий підопічний