основний час матчу завершився внічию, в додаткові півгодини шанси угорців були значно вищими, оскільки вони виглядали краще підготовленими фізично і думали виключно про перемогу, тоді як радянська команда лише відбивалася.
У паралельній зустрічі в Антверпені, де стадіон був переповнений, бельгійські уболівальники побачили, що їхня молода команда вже досягла рівня провідних світових збірних. Господарі боролися зі збірною ФРН за кожен клаптик футбольного поля, більше володіли м’ячем і навіть завдали більше ударів по воротах, ніж «непереможна машина». Біда бельгійців була в тому, що лише двічі вони не встежили за ривками Мюллера. Цього німцям виявилося достатньо для підсумкової перемоги.
Бельгійські вболівальники так засмутилися з поразки своєї збірної, що за три дні підтримати свою команду в матчі за третє місце в Льєжі зібралося менше семи тисяч прихильників футболу. А подивитися було на що, адже Раймонд Гуталс створив у Бельгії відмінну команду. У воротах стояв Крістіан Піо – один з кращих голкіперів Європи того часу. В обороні заправляв досвідчений 31-річний захисник «Андерлехта» Жорж Хейленс. З центру поля діями партнерів «диригував» талановитий диспетчер Вілфрід Ван Мур. Але головна «зірка» національної команди грала попереду – форварда Поля Ван Хімста знали у всіх куточках Європи. Бельгійці впевнено переграли угорців, що так і не оговтались від «несправедливої» поразки в півфіналі.
Фінальний матч, як не сумно про це писати, вийшов грою «в одні ворота». Ні морально-вольові якості, ні зіграність, ні оборонна тактика – ніщо не допомогло збірної СРСР встояти перед кращою командою континенту.
Вже з перших хвилин німці включили позамежні швидкості й просто зім’яли тактичні побудови збірної СРСР. Чого вартий лише перший м’яч, забитий збірною ФРН у фіналі: Беккенбауер пройшов майже до чужого штрафного, віддав направо Нетцеру, той підібрав ногу і завдав потужного удару – поперечка! М’яч відскочив до Хейнкеса, який пробив зльоту – на цей раз врятував Рудаков. Але тут же на добиванні першим виявляється Мюллер, який буквально вносить м’яч у сітку. За всім цим неподобством спостерігали шестеро (!) гравців збірної СРСР лише в межах свого штрафного майданчика…
Відкривши рахунок на 27 хвилині, німці понеслися «розкачувати» суперника ще в першому таймі. Це і був єдиний шанс радянської команди – контратаки проти двох-трьох захисників, що залишалися у німців на своїй половині. Радянські футболісти виклалися по повній, і навіть були близькі до успіху: Майер в акробатичному стрибку парирував удар Дзодзуашвілі, а удар Хурцилави прийняла на себе поперечина.
На другий тайм збірна СРСР вийшла знесиленою і без віри в перемогу. Німці ж зменшили оберти і просто катали м’яч «до вірного». У процесі «катання» вони ще тричі били по воротах Рудакова, і двічі вдало – Віммер і знову Мюллер забивали з меж воротарського.
Дограти матч могли перешкодити німецькі фани, які масово кинулися на поле ще за 10 хвилин до фінального