хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
.......
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені!
Не про себе думає поет, не про свою гірку долю – майбутнє народу тривожило його.
Підтримка видатних представників громадськості – сучасників Шевченка
Десятирічною каторгою солдатчини повинен був заплатити Шевченко за свою волелюбну творчість. Однак і в закаспійських степах знайшлися люди, які, наперекір дикому варварському розпорядженню царя, подали поетові руку дружньої підтримки. Російський учений, дослідник Аральського моря Бутаков, польські революціонери, що відбували в тих краях заслання, немало зробили для того, щоб Тарас Шевченко зміг продовжувати свою творчість і в нелюдських умовах солдатчини. Навряд чи без підтримки друзів з’явились би ті майстерні Шевченкові картини, що їх казахи вважають сьогодні своєю класикою. Тільки людині, що сама зазнала всієї гіркоти безправ’я, людині, що серед казенної осоружної муштри й грубощів життя не втратила найтоншої чутливості й ласкавості серця, дано було так глибоко відчути горе інших, з такою щирою симпатією відтворити нужденне життя казахів, киргизів, зневажених царатом степових народів.
Яким же вийшов Тарас із цього безрадісного каторжного десятиріччя?
Після заслання царизм поволі нищить Шевченка
Роки заслання передчасно зістарили поета, надломили його здоров’я; та не був зламаний його дух! Після заслання поетичний голос Тараса Шевченка лунає все з більшою переконаністю революціонера. Молода революційна Росія в підпіллі зачитується полум’яними поезіями українського Кобзаря, вони не менш близькі їй, як і пушкінське «Послание в Сибирь», як поезія Некрасова, як слово герценівського «Колокола».
Останнє прижиттєве видання «Кобзаря»
На початку 1860 р. виходить нове, хоча й скалічене цензурою, але повніше видання «Кобзаря». Це був своєрідний підсумок життя поета, життя мужнього, трагічного, дивовижно цілеспрямованого, до кінця відданого народові. Книга під іменем «Кобзар» була вироком кріпацтву. Думки й почуття трудової експлуатованої людини були відтворені в «Кобзарі» з незнаною доти глибиною і силою. Сама лише правда була передана в цій книзі з точністю і зіркістю великого художника-реаліста. Генію Шевченковому завдячуємо тим, що в нашу літературу повновладно ввійшла нова революційна думка, глибоко реалістичний образ, народне реалістичне мислення. «Кобзар» – вершина революційної поезії, він означав переможне утвердження естетики реалізму.
Поетичний діапазон голосу «Кобзаря» величезний, для нього природними є перехід від співучого смутку ранніх балад до героїчної громовиці поеми «Гайдамаки» – цієї української «Іліади», від довірливої інтимної лірики до гнівної, вбивчої