Свиридович. Та бач, стара, молодий хлопець часом неначе здурiє. I я, мабуть, тодi…
Євдокiя Корнiївна (встає). Оцього я вже не знесу! Це вже мене до слiз доводить! I така, i сяка, i носата, i мизата, i дурна, i без’язика. (Плаксиво). Ти забув, що я твоя жiнка?
Сидiр Свиридович. То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще не прочумався.
Євдокiя Корнiївна. Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!
Сидiр Свиридович. Цить, цить, голубочко! Їй-богу, я не хотiв того сказати. Якось само на язик лiзе. Що це таке зо мною? Пху на тебе, сатано!
Євдокiя Корнiївна. Постiй! Прийде сестра, то я пожалiюсь.
Сидiр Свиридович. Ой лишечко! Що хоч роби менi, тiльки не кажи Горпинi.
ВИХIД З
Євдокiя Корнiївна, Сидiр Свиридович i Горпина.
Горпина вбiгає в хату з порожнiм кошиком на руцi.
Горпина. Добривечiр вам у вашу хату! (Кидає до порога кошик i розлягається на стiльцi). Оце втомилась! Бiгала, бiгала, як той хорт за зайцями, доки не випродала усiх яблук; а це думаю: давай забiжу до Рябка та ковтну чарку горiлки.
Сидiр Свиридович. До якого Рябка? В мене був собака Рябко, та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.
Горпина. Хiба ж вас не Рябком дражнили та й тепер дражнять на Кожум’яках? Куди ж пак! Запанiли нашi!
Сидiр Свиридович. А хоч би трохи й запанiли? Та й дочку ж маємо вчену: вчилась у пансiонi аж три мiсяцi. Треба вам якось краще нас величати.
Горпина. Чули ми вже цiєї, чули. Давай лиш, сестро, чарку горiлки або чаю, або чого-небудь, бо в мене пелька засохла од бiганини. Людям недiля, а менi все будень. Химко! Химко! роздимай там мерщiй самограй, чи самовар!
ВИХIД 4
Євдокiя Корнiївна, Сидiр Свиридович, Горпина й Химка.
Химка (виглядає з пекарнi в дверi). Зараз, зараз! Роздимала, роздимала хвартухом, так нiчого не помагає.
Горпина. Дми, про мене, хоч халявою, та давай швидше самовар. Чи є в твоїх хазяїнiв горiлка?
Химка. А хiба ж я лазила по хазяйських шахвах? В шинку, знаю добре, що є.
Горпина. То це сюди на стiл цiлий шинк.
Сидiр Свиридович. Ого-го! Ще й жида впрете сюди на стiл з шинком.
Химка. Цiй тiтцi все жарти. (Виходить).
ВИХIД 5
Євдокiя Корнiївна, Сидiр Свиридович i Горпина.
Горпина. Потривай, Химко, побалакаємо!
Сидiр Свиридович. Ой, не кричiть так здорово, Горпино Корнiївно!
Горпина. А хiба в мене горло куповане? Ба буду оце вуркотати, так як ви удвох! Чого це ти, Яв-дохо, надулась, наче той iндик перед смертю?
Сидiр Свиридович. Явдохо… Знайшла Явдоху! Скажiть iще Вiвде. Коли б iще дочка не навернулась.
Горпина. Євфросина таки мене не дуже любить, спасибi їй. Де ж пак: вона вчена, а Скавичиха яблука перепродує. Так що ж, що тiтка перекупка! Свiй хлiб їм, не крадений.
Євдокiя Корнiївна. Воно, бач, сестро, не те.
Горпина. Не те; а чоловiка скубеш за чуприну, як i я свого покiйного Скавику скубла. Ви своїй Євфросинi не дуже потурайте, бо вона з великого розуму та в голову