Не той став. Іван Нечуй-Левицький

буде моєю невісткою», – думала Зінька, поглядаючи на Филона.

      Бабі Зіньці страх як хотілось сказати Романові, що вона принесла добру звістку про Соломію, хотілось втішити засмученого хлопця, та вона при Филонові мусила мовчати про це діло, аж язика собі прикусила.

      «Ой скажу, ой не видержу!» – думала баба Зінька.

      Вона зумисне глянула на Романа дуже веселими очима. Очі аж ніби сміялись.

      «Може, Роман хоч догадається, що я принесла веселу звістку. Ой скажу! Ой не втерплю! А! І чого це не в добрий час принесло цього Филона? Ой лишечко! Аж сам язик лізе з рота!»

      І баба Зінька зубами прищикнула язика: вона таки вміла гнуздати цього прудкого бабського коня.

      – Де це ви, Зінько, були? – спитав Филін.

      – Оце ходила до батюшки порадитись про празник мироносиць… – Чи дозволив же батюшка справляти празник? – спитав Филін.

      – Спочатку чогось трохи ніби похнюпився, чогось зашамутався, а потім, як почала я розказувати йому, що мені снилась мати, він згодився і поблагословив, – сказала баба Зінька.

      – От і добре! І в нас буде, як і в людей. А то все якось старі звичаї переводяться, а це недобре, – обізвався Филін.

      – Авжеж недобре, – сказала Зінька і розказала Филонові, як їй вже вдруге снилась мати.

      – Кажете, що вам уже вдруге сниться мати. А це недавно й мені приснився такий дивний сон! – промовив Филін.

      Саме в той час рипнули хатні двері. В хату увійшов Денис, поздоровкався і почоломкався з Романом. Зінька попросила його сісти. Денис сів на лаві поруч з Романом.

      Филін скоса поглянув на Дениса: він був сердитий, що Денис перебив йому розмову. Филін не любив Дениса, постерігав, що Денис не йме йому віри, що й поза очі сміється з його. Филін насупив брови, але знов розпочав своє оповідання.