ш
Дон-Жуан (Переспів)
1. Пісня перва (част. 1)
І
Налагодивсь отсе поему віршувать,
Кого ж би то мені та за героя взять?
У нас тепер, що рік — то все нові герої
Роздивимось, аж ні! Не Гектори се з Трої
Не хочу славити пройдисвітів таких
Старий друг Дон-Жуан далеко лучче їх —
Той, що на сцені в нас колись гуляв, крутився,
Аж покіль до чортяк у пекло провалився.
ІІ — ІV
…………………
V
Як ще не проявивсь Агамемнон Атрід,
Багацько лицарів і мудрих бачив світ
Та й навпісля сього царя царів бувало
Хоч не зовсім таких, а все-таки чимало,
Та через те, що їх поет не виспівав,
Усіх їх до дного народ позабував.
Нікому з них ганьби я не чиню й догану,
А пісню все-таки співаю Дон-Жуану.
VІ — VІІ
…………………
VІІІ
Родився Дон-Жуан в Севіллях осяйних,
Ніде нема жінок і апельсин таких,
Кому не довелось в Севіллях пробувати
Не довелось, мовляв, і дивам дивувати
У шпана города другого не знайти,
Пріч Кадікса хіба, такої красоти,
Ріка Гвадалквівір текла повіз палати,
Де жив Жуанів рід — отець його і мати.
ІХ
Отець його, дон Хоз, був бравий дворянин,
Дворянський рід його ні мур, ні жидовини
Не сплямував своїм покривенством поганим
Із готів-пращурів бував знай правоправним,
Ніколи на коня хто луччий не сідав,
Ніколи і з коня значніший не зсідав.
Отсей же то дон Хоз вродив мого Жуана,
А той вродив… та ще про се казати рано.
Х
Під пару ж Хозові і Хозиха була.
Письменства всякого і мудрощів дійшла:
Якою б мовою науку ні назвати,
Все знала. Із її умом хіба зрівняти
Єї ж і серце; бо й великого ума
Людина, чуючи, красніла з сорома,
А добродітельна на неї позирала
І мовчки з зависті до неї умирала.
ХІ
У памяті її ніхто не бачив дна,
Мов актор, знала всі комедії вона,
Коли б хто роль свою забув слебезувати,
Могла б вона йому напамять проказати.
І той, хто синії панчохи поучав,
Як бог сей світ создав, як чорт на бога встав,
І той — здалось би нам — не тямить ні белмеза,
Така промовиста була донна Інеза.
ХІІ
У математиці кохалася найбільш,
Великодушієм пишалася незгірш,
В розмовах сипала аттічеською сіллю,
В високих помислах зближалась к божевіллю,
Сказати коротко: проявою була.
Носила каніфас ізранку, а прийшла
Вечірняя пора — шовками шелестіла,
Та їх прописувать не поетичне діло.
ХІІІ
Латину знала, се єсть — тілько «Отче наш»,
І греччину також, не вельми то гаразд,
Романи деякі в францужині читала,
Хоч, розмовляючи, подекуди й кульгала,
Не вельми вбилася і в шпанчину свою.
Бо темна ніч її була, — на тім стою,
Проблемами її химерними сповняла,
Немов таємність їй поваги надавала.
ХІV
Єврейський і аглицький вподобала язик,
Ще й аналогію знаходила між них.
На Біблії вона сю думку обпирала,
Хоч Біблія мені того й не доказала.
Дарма, нехай і так: нема в тому гріха,
Як хто не вичитав священного стиха.
Дивуюсь