осподар
Дiячi
Командор дон Гонзаго де Мендоза.
Донна Анна.
Дон Жуан.[1]
Долорес.
Сганарель — слуга дон Жуана.
Дон Паблоде Альварес — батько
Донна Мерседес — мати донни Анни.
Донна Соль.
Донна Консепсьйон — грандеса.
Марiквiта — покоївка.
Дуенья донни Анни.
Гранди, грандеси, гостi, слуги.
I
Кладовище в Севiльї. Пишнi мавзолеї, бiлi постатi смутку, мармур мiж кипарисами, багато квiтiв тропiчних, яскравих.
Бiльше краси, нiж туги.
Донна Анна i Долорес. Анна ясно вбрана, з квiткою в косах, вся в золотих сiточках та ланцюжках. Долорес в глибокiй жалобi, стоїть на колiнах коло одної могили, убраної свiжими вiнками з живих квiток.
Долорес (устає i втирає хустинкою очi)
Ходiм, Анiто!
Анна (сiдає на скамницю пiд кипарисом)
Нi-бо ще, Долорес,
тут гарно так.
Долорес (сiдає коло Анни)
Невже тобi принадна
могильна ся краса? Тобi, щасливiй!
Анна
Щасливiй?..
Долорес
Ти ж без примусу iдеш
за командора?
Анна
Хто б мене примусив?
Долорес
Ти ж любиш нареченого свого?
Анна
Хiба того не вартий дон Гонзаго?
Долорес
Я не кажу того. Але ти чудно
вiдповiдаєш, Анно, на питання.
Анна
Бо се такi питання незвичайнi.
Долорес
Та що ж тут незвичайного? Ми, Анно,
з тобою подруги щонайвiрнiшi, —
ти можеш все менi казать по правдi.
Анна
Спочатку ти менi подай сей приклад.
Ти маєш таємницi. Я не маю.
Долорес
Я? Таємницi?
Анна (смiючись)
Що? Хiба не маєш?
Нi, не спускай очей! Дай я погляну!
(Заглядає їй в очi i смiється).
Долорес (iз слiзьми в голосi)
Не муч мене, Анiто!
Анна
Навiть сльози?
Ой господи, се пассiя правдива!
Долорес закриває обличчя руками.
Ну, вибач, годi!
(Бере в руки срiбний медальйон, що висить у Долорес на чорнiм шнурочку на грудях).
Що се в тебе тута, в сiм медальйонi? Тут, либонь, портрети
твоїх покiйних батенька й матусi?
(Розкриває медальйона ранiше, нiж Долорес устигла спинити її руку).
Хто вiн такий, сей прехороший лицар?
Долорес
Мiй наречений.
Анна
Я того й не знала,
що ти заручена! Чому ж нiколи
тебе не бачу з ним?
Долорес
I не побачиш.
Анна
Чи вiн умер?
Долорес
Нi, вiн живий.
Анна
Вiн зрадив?
Долорес
Мене не зрадив вiн нiчим.
Анна (нетерпляче)
Доволi тих загадок. Не хочеш — не кажи.
Я лiзти в душу силомiць не звикла.
(Хоче встати, Долорес удержує її за руку).
Долорес
Сядь, Анно, сядь. Чи ти ж того