надiї.
Анна
Ох, як се нерозумно!
Долорес
Нi, Анiто.
Либонь, се воля неба, щоб могла я
його своїм по праву називати,
хоч вiн менi i не належить.
Анна
Хто вiн?
Як чудно се, що я його не знаю.
Долорес
Вiн — дон Жуан.
Анна
Який? Невже отой…
Долорес
Отой! Той самий! А який же другий
iз сотень тисячiв усiх Жуанiв
так може просто зватись "дон Жуан",
без прiзвиська, без iншої прикмети?
Анна
Тепер я розумiю… Тiльки як же?
Його вже скiльки лiт нема в Севiльї…
Таж вiн банiт?[2]
Долорес
Я бачила його остатнiй раз,
як ми були в Кадiксi,
вiн жив тодi, ховаючись в печерах…
жив контрабандою… а часом плавав
з пiратами… Тодi одна циганка
покинула свiй табiр i за море
з ним утекла, та там десь i пропала,
а вiн вернувся i привiз в Кадiкс якусь мориску[3],
що струїла брата для дон Жуана…
Потiм та мориска пiшла в черницi.
Анна
Се неначе казка.
Долорес
Однак се щира правда.
Анна
А за вiщо
його банiтувано? Щось я чула,
та невиразно.
Долорес
Вiн, як ще був пажем,
то за iнфанту викликав на герець
одного принца кровi.
Анна
Та iнфанта його любила?
Долорес
Так говорять люди,
а я не вiрю.
Анна
Чому?
Долорес
Якби любила,
вона б для нього кинула Мадрiд
i королiвський двiр.
Анна
Чи се ж так легко?
Долорес
Любовi легкого шляху не треба,
адже толедська рабинiвна — вiри
зреклась для нього.
Анна
Потiм що?
Долорес
Втопилась.
Анна
Ото, який страшний твiй наречений!
Ну, правда, смак у нього не найкращий;
циганка, бусурменка i жидiвка…
Долорес
Ти забуваєш про iнфанту!
Анна
Ну,
з iнфантою все невиразна справа!
Долорес
Вiн, у вигнання їдучи, пiдмовив
щонайсвятiшу абатису, внуку
самого iнквiзитора.
Анна
Невже?
Долорес