племен, які сиділи на нинішній українсько-руській території: сіверян, полян, деревлян, дулібів, тиверців і уличів.
Тільки на території дреговичів теперішню українську колонізацію (оскільки вона дійсно на ту дреговицьку територію входить) можна уважати пізнішою, як те приймає і д. Шахматов. Але й тепер я не вважаю сеї справи вповні ясною, як не вважав і перед появою праці д. Шахматова. Колонізаційний напрям український на півночі мінявся — ішов то на північ, то на полуднє, тимчасом як білоруська колонізація була більше постійна; тут могли бути ріжні комбінації — рух білоруської колонізації на українську й української на білоруську, і я не бачу іще вповні ясних і певних підстав для розв’язання сеї справи. Критерії для відріжнення дреговицького похоронного типу від деревлянського, поставлені проф. Завітневичем, не здаються мені доста характеристичними. З другої же сторони, д. Спіцин в згаданій своїй праці справедливо підносить — супроти класифікації д. Шахматова — близькість дреговичів до полудневої групи, як вона виступає в археологічнім матеріалі. Може, і етнографічно, і язиково дреговичі були тільки переходовим типом від групи полудневої до північної (кривицької)?
Полишаючи отвореним се питання, переходжу до поодиноких племен полудневої, українсько-руської групи. Я вичислив їх вище — сіверяни, поляни, деревляни, дуліби, уличі і тиверці. Се все певні. Але сі племена далеко не покривають собою всеї території, про яку знаємо, що була або мусила бути в тих часах, X — XI вв., залюднена сею колонізацією. Без племінних імен лишаються дві цілі великі окраїни сеї колонізації — східна й західна.
Як я вище сказав, д. Шахматов приймає, що басейн Дону і Азовське помор’я було залюднене сіверянами. Сю теорію він взяв готовою — пустив її в курс Барсов, а піддержали історики Сіверської землі, і її не рідкість стрінути в науковій літературі. Але докладніше вона ніколи не була аргументована, і, переглядаючи ті докази, які з часом зібралися коло неї, не можна сказати, щоб вона була добре обставлена.
Вказують, що Донець на пізнішій московській мапі (т. зв. «Книга Большого Чертежа») зветься Сіверським. Се так, але се, властиво, аргумент contra[17]: ім’я «Сіверського», очевидно, зв’язане було з верхів’ям Дінця, що дійсно випливає з сіверського Посейм’я, і се верхів’я з тою назвою противставлялося чи верхнім його притокам, що, мабуть, также мали ім’я Дінця (так, «Донецьке городище» лежить на р. Удах), або середній і нижній його часті. В пізнішій номенклатурі, переданій нам в люстраціях українських замків середини XVI в., ім’я Сівери, «уходовъ Сиверскихъ» прикладалося до літописної території сіверян — далі Посулля воно на полуднє не йде.
Вказують на те, що Тмуторокань належала до Сіверської землі чи, властиво, до сіверської династії. Та се, очевидно, могла бути й зовсім припадкова зв’язь, така як Ростово-Суздальської волості з Переяславом. Що пізніший каталог міст (при «Воскресенській літописі») згадує Тмуторокань поруч сіверських міст (Мирославиць,