княжих; те становисько народу при наході татарськім, коли громади подекуди воліли ліпше «орати пшеницю й просо» татарам, аніж коритися королю руському, і гинули, не хотячи йому піддатись. Як дивним здається таке легке, без загального народного опору, забрання Київщини Гедиміном, Коріатовичами Поділля, Галичини Казимиром. Ми можем зрозуміти ці факти тільки відкинувши звичайну, чисто політичну вихідну точку в історичних розвідках. Взагалі можна сказати, що народну масу далеко більше цікавлять переміни громадські, аніж зверхньої політики. Що ж доперва руська громада, так перейнята духом демократизму, рівноправності, самовладності! Раз громада чула на собі утиск, кривду, їй мало значило то, хто її тиснув, той чи сей, свій чи чужий; вона мало вважала на переміну зверхності, аби заховані були її громадські і економічні інтереси. Виходячи з сього, зрозуміємо, чому ті ж громади, що таку симпатію показували князям, до громади прихильним, вважливим до голосу й жадання громадського, так індиферентно приймали інших князів, їх вступи й упадки. Зрозуміємо, чому самі страшні війни народні повставали у нас на ґрунті переважно громадсько-економічнім і закрашувались тільки ідеями національними та релігійними, а так мало робили на громаду вражіння такі важні факти, як унія Люблінська або скасування гетьманщини.
Тому кілька років я поставив гіпотезу, що в Київщині князівсько-дружинний устрій упав зараз по татарськім наході, що громади, скориставшись з тієї паніки, яку навели татари, скинули з себе зверхність князівську, увійшли в безпосередні відносини до татар і таким чином придбали собі автономію. Дальші студії затвердили мене в переконанні, що ся гіпотеза найбільше відповідає всьому тому, що ми знаємо за ті часи. Таким чином в Київщині, в тій початковій Русі, в тім гнізді державного устрою й давньої культури Русі, сей устрій раніш від усіх захопив кризис. Рівночасно мала упасти й культура, яку плекали верхні верстви суспільності: вони также біднішали, і остаточно на їх найтяжче відбився нахід татарський. Що було за Дніпром — трудно сказати; південна половина Задніпрянщини бодай чи не пішла дорогою Київщини; князівсько-дружинному устрою ще трудніше було тут задержатись: татарщина дамокловим мечем завше висіла над тим краєм. В Чернігівщині північній і в західній Русі — на захід від Случі і верхнього Дністра — старий устрій задержався, хоть і змодифікований.
З переходом під зверхність Польщі й Литви, в тих західних краях на основі того старого устрою розвиваються нові форми громадських відносин, найголовніше — під впливом нового фактора, невідомого доти на Русі — посідання земського з обов’язком служби. Сі нові форми также мало задовольнили громаду, як і старий лад громадський. І от на тій же старій Київщині вдруге повстають народні маси — проти устрою шляхетського, що й тут став коренитись і розповсюджуватись, вдруге — на очах історії нашої — маси пробують запровадити лад громадський, відповідний своїм жаданням, своїм ідеалам рівноправності і автономії.
Я вийшов за границі хронологічні