«Наряджайте драгонію, Лаштуйте гармати! На всіх шляхах, перевозах Поставити чати! Усі стежки по яругах Поперетинати. А піймавши утікачів, На палі вбивати! На розпуттях шибениці Славити по полю. Щоб завчасу вгамувати Ледачу сваволю!»
V
Кличе пишний князь Ярема
Поперед себе Голку, —
Молодого отамана
Панцерного полку.
«Пане Голко! ти вірністю
Своє ім’я вславив:
Тим я тебе серед шляхти
Високо поставив.
Хоч родився ти від козака,
Та шляхетну душу
В твоїх речах і учинках
Шанувати мушу;
Бо не дурно ти зо мною
З'їздив чужі краї:
Розумнішої людини
Над тебе не маю.
Вірний Голко! тепер тая
Година настала,
Щоб твоя душа шляхетна
Сонцем засіяла.
Занедужав Рарожинський,
Поховавши сина,
А тим часом закипає
Бунтом Україна.
Гадячане перші встануть:
Завзятії люде!
Як не впиним того хлопства,
То щось лихе буде!
Оце ж мушу сусідові
Допомогу дати
І тебе послать у Гадяч
Рейментарювати.
Честь велика! Уся шляхта
Завидує збоку.
А за вірність дамо тобі
Награду високу:
Дамо тобі крулевщизну
У Липовім Броді,
І будеш ти, з ласки сейму,
Шляхтич на загроді».
Уклонився пан отаман,
Засіяли очі:
«Я більшої, ясний князю,
Милості не хочу.
Аби мені панам своїм
Добре догодити
І від них ласкаве слово
Собі заслужити».
VІ
Чого ж се ти, Голко,
Чого ж се ти, друже,
Одійшов од князя
Та й зажуривсь дуже?
Чи ти зажурився,
Чи ти загадався, —
Хто ж би то по тобі
Дорозумовався?
Глибокий колодязь, —
Тільки дно блищиться:
Твоя думка глибше
У серці таїться.
Глибокий колодязь,
Води не достати:
Тебе не збагнув би
Ні батько, ні мати.
Глибокий колодязь,
Не сягне ключина:
Тебе не збагнула б
І вірна дружина.
З панами ти виріс,
Панам сподобався
І рідного батька
Змалку відцурався.
Панським тебе мати
Личком наділила,
Бо в панських будинках
Тобою ходила.
Уродлива