А як поле ізорем, То вже чиє краще? То не наше, а чуже, То чуже, не наше. А раз мати таки нам Збитка ізробила: Взяла батьковий кожух Та й гречку накрила. А худоби було шмат, Гречка лиш біліла, Та з кожуха як пішла — Чисто гречку з’їла. А було й таке у нас, Що ми й лавки мали, Та все-таки через ню І то позбували. Як умерла — де було Домовини взяти? Мусили вже для біди І лавки віддати. Та ще потім по біді І обід справляли, Взяли собі понад став Людей поскликали. Та й просимо їх удвох: «Пийте юшку, люди! Як вип’єте теє все — То там рибка буде!» А тепер ми розійшлись — Батько шинк тримати, А я не так до шинка, Як люблю орати. Батько п’яний все держить За шинок рукою, А я орю, як уп’юсь, Носом за корчмою.
Гуменний
Їздив дідич за границю,
Назад повертає —
От гуменний на границі
Пана і вітає.
Поклонився, привітався.
«А що там, Іване?»
А гуменний йому каже:
«Та все гаразд, пане.
Одно тілько…» — «А що тілько?»
Дідич обізвався.
«Та то, пане, що ваш ножик
Складаний зламався».
«Ну! Зламався, так зламався,
Що там споминати.
Певне, хлопці мали гратись
Та й мали зламати?»
«Таки правда, ясний пане!
Хлопці ізламали,
Лиш не грались, а сивого
Коня білували».
«А з чого ж то сивий згинув?»
«Пані хорували,
За лікарством як погнали,
То і підірвали».
«То і пані хорувала?
Ах, Боже мій, Боже!
Що ж? Здорова моя пані?
Говори, небоже».
«Помоліться, пане, Богу!
День лиш хорували,
А на другий од пожару
Богу й душу дали!»
«Од пожару?… Що такеє?…»
«Просте, пане, діло:
Як зайнявся тік у пана,
То все погоріло!»
«Пані вмерла, все згоріло…
Будь здоров, Іване!…»
«А ще ж панна ваша вдома,
Поверніться, пане!»
«Що ж там, голубе Іване?
Як там бідна дочка?»
«А нічого, уповила
Хлопця, як линочка!»
Спом’янув тут бідний дідич
Чорта і чортицю,
Плюнув з лиха, сів на бричку:
«Рушай за границю!»
Становий
Гнався постом засідатель
На чиюсь біду.
Серед