був питати:
Хто б то був, що мав над нами
Небо збудувати?
А воно пак так розумно
Мені відказало:
«Той і небо, хто і землю
Сотворити мало!…»
Я ще був йому казати,
Що бог не гнівливий,
А воно мені сказало,
Що і справедливий!…»
Підступили й наші люди,
Козака питали:
«А що то ви із рабином
Розмовляти мали?…»
«А що ж, люди? Та жид жидом!
Я лиш показався,
А він пальцем вже до ока
Мені добирався…
Та мене-то не схитрити,
Знаю чого хоче,
Та йому аж два козацьких
Сунув перед очі!…
Видить рабин — не злякає!
«Повішаю!» — каже.
А я тебе, йому кажу,
Закопаю, враже!
А він каже: «Зв’яжу руки!»
Чи чули огиду?…
А я його за то в пику:
«Брешеш, скурвий жиду!…»
Що рабин робить?
Випив мужик півкватирки,
Хлібом заїдає.
А жид ходить коло шинку,
Борухи співає.
«Чи є, Мошку, у вас рабин?» —
Став мужик питати.
А жид: «Гирсти! А чому ж нам
Рабина не мати?»
«А розумний у вас рабин?»
Жид аж вийшов з себе:
«Та вже ж, — каже, — розумніший,
Мужику, за тебе!…»
«А що ж рабин у вас робить?
Що він поробляє?»
«Що він робить? Все читає…
Читає… читає».
«А коли ж він спочиває,
Як все коло книжки?»
«Спочиває дуже мало
Або ані кришки.
Он привик, бач, коло книжки
День і ніч сидіти».
«А як же ж то, орендарю,
У рабина діти?»
«Та тим глупством у нас рабин
Себе не займає:
Єсть такий там у рабина,
Що за дітей дбає».
Мошко і Сура
«Щоб ти мені, Сура,
Здоровенька була!…»
«А ти ж, Мошку, як?»
«Я вже буду й так!…»
Два рабини
Два рабини на коршомці
Зашабашували,
Одправили борухати,
За стіл посідали.
На кождому лапсардаки,
Шапка шабашкова,
Сидять собі коло столу,
Жоден — ані слова.
Аж приходить чоловік наш,
Кварту набирає.
«А хто то в вас, орендарю?» —
Шинкаря питає.
«І то рабин, і то рабин!» —
Шинкар обізвався.
«Чому ж вони не говорять?» —
Чоловік спитався.
«Ет, Іванцю, — жидок каже, —
Нащо то питати!
Що розумні такі люди
Мають розмовляти?
Що один з них добре знає,
То і другий знає,
А чого один не знає —
І