всі лиш похмуро перезиралися. Ральф запустив обидві руки в волосся і дивився на малюка з насмішкою та обуренням.
Джек схопив ріг.
– Звичайно, Ральф має рацію. Змія нема. Та якби він і був, ми б його вполювали й убили. Ми будемо полювати на свиней і для всіх добувати м’ясо. І так само пошукаємо змія…
– Але ж змія нема!
– Перевіримо, коли підемо на полювання.
Ральф відчув роздратування і на якусь мить поразку. Наче зіткнувся з чимось небезпечним. Очі, що так уважно дивилися на нього, були серйозні.
– Але ж звіра нема!
Щось зовсім йому не знайоме піднялося в ньому і примусило знову голосно всіх запевнити:
– Кажу вам, ніякого звіра немає!
Збори мовчали.
Ральф знову підняв ріг, і, на думку про те, що він має зараз сказати, до нього повернувся добрий настрій.
– А тепер перейдімо до найважливішого. Я весь час думав. Я думав, коли ми лізли на гору. – Він кинув змовницьку усмішку своїм двом товаришам. – І тут на березі. От про що я подумав. Ми хочемо побавитись. І хочемо, щоб нас урятували.
Палка підтримка зборів приголомшила його, як хвиля, і він забув, про що хотів сказати. Він знову замислився.
– Ми хочемо, щоб нас урятували, і нас, звичайно, врятують.
Заторохтіли голоси. Прості слова, не підкріплені нічим, крім нового Ральфового авторитету, несли спокій і радість. Довелося помахати мушлею, щоб примусити всіх слухати.
– Мій батько служить на флоті. Він каже, що вже давно не залишилося невідкритих островів. Він каже, що у королеви є велика кімната, обвішана картами, там намальовані всі острови світу. Отже, і цей острів є в королеви на карті.
Знову пролунали голоси, сповнені радості й надії.
– Рано чи пізно сюди припливе корабель. Можливо, навіть корабель мого тата. Отже, як бачите, рано чи пізно нас врятують.
Він замовк, висловивши свою думку. Від його слів усім полегшало. Він зразу всім сподобався, а тепер його вже й поважали. Хтось мимоволі заплескав у долоні, і враз над плитою загриміли оплески. Ральф зашарівся, озирнувся на німий захват Рохи, а з другого боку – на Джека, що самовдоволено всміхався і так само підкреслено плескав у долоні.
Ральф помахав рогом.
– Тихо! Стривайте! Послухайте!
Захоплений своїм успіхом, він провадив у тиші:
– І ще одне. Ми можемо допомогти, щоб нас знайшли. Навіть якщо корабель підпливе до самого острова, нас можуть не помітити. Отже, треба, щоб на вершині гори клубочився дим. Треба розпалити вогонь.
– Вогонь! Розпалити вогонь!
Мить – і половина хлопців уже на ногах. Джек кричав між ними найголосніше, про ріг забули.
– Вперед! За мною!
Під пальмами загаласували, забігали. Ральф так само схопився, вимагаючи тиші, але його ніхто не слухав. В одну мить весь натовп колихнувся в глиб острова і побіг слідом за Джеком. Побігли навіть найменші, старанно продираючись між листям та поламаним гіллям. Коло Ральфа з рогом у руках залишився тільки Роха.
Той уже цілком віддихався.
– Як діти! – кинув зневажливо. – Чисто тобі зграя дітлахів!
Ральф із сумнівом