Марадона. Сергій Жадан

звідки тут стільки

      білоруських партизанів?

      Ну що, далі водій почав співати,

      ясна річ – бандитські пісні,

      такі поморочені, що їх жодними словами не перекажеш,

      але приблизно таке:

      не плач, моє серце, не плач,

      не муч душу свою картонну,

      ми ще зустрінемось

      з того боку кордону.

      з того боку життя,

      з того боку державної митниці.

      ми ще побачимось

      де-небудь в районі Вінниці.

      я люблю цю країну

      навіть без кокаїну,

      небо це березневе,

      без тебе, серце, без тебе.

      кину все, що виніс,

      перепродам свій бізнес,

      вийду на берег Дунаю,

      там і сконаю.

      Із зашморгом на шиї

      Жіноча агресія, – сказав він, – жіноча агресія, ось чого потрібно боятись. Чому? – спитався я. – Чому я маю чогось боятись? Тому, – відповів він, – що жіноча агресія – це те, що не залежить від тебе. Більше того – від неї вона теж не залежить. Жіноча агресія – це як місячні, це диво фізіології, яке викликає подив і ненависть, проте ніколи не викликає бажання з ним боротись. Хоча би тому, що боротись із місячними, це те саме, що боротись зі стигмами святого Франциска – він же не винен, що вони в нього відкриваються, вірно? Він просто живе собі, уживаючись зі своїми стигмами. Це речі, які від нього не залежать. Те саме з жіночою агресією: жінка слабка істота з сильними рефлексами, навіть уві сні вона пам’ятає всі образи, котрих ти їй завдав, тому, прощаючись із жінкою, ніколи не розслабляйся. Розслабишся – обов’язково залишишся без яєць. В якому сенсі? – не зрозумів я. – В переносному, звісно, – пояснив він. – І в прямому теж.