ж поїхала з тобою, правильно?
– Хто ще це помітив?
– Практично всі! – Люська відмахнулася, наче від комара, замовкла на мить, підсовуючи до себе принесене каппуччіно, здмухнула намальовану на коричневій пінці квіточку, побовтала в чашці ложечкою. – Тільки всім, за великим рахунком, начхати. Комарницький погорював, звісно – «зірка» в нього на тусівці, а тоді на когось переключився. Ромка Барабаш нажлуктився, що гад, але говорив досить тверезі речі. Їх, у принципі, і без п'яного Ромки багато хто знає.
– Наприклад?
– Тільки без образ, добре? – Люська зробила великий ковток із чашки, облизнула пінку з губок. – Анжелка, кажуть, на передок того… Ну, слабувата… Але разом з тим перебірлива. Ні з ким із тусівки ніколи нікуди не піде.
– Тобто? – Я забув про свою чашку, напій злочинно холонув.
– З Бобриком спала, ну, тут зрозуміло. Тільки потім могла гайнути з першим-ліпшим знайомим, який до шоу-бізнесової тусні жодним боком не причетний. Серйозних стосунків ні з ким не тримала довго, та було пару кавалерів довше, ніж на ніч-дві. При бажанні можеш підняти світську хроніку, хоч у нашій газеті, хоч де. Дві історії точно обсмоктані, за одного кавалера навіть заміж збиралася, тільки потім горшки побили.
– Для чого мені це знати?
Люська уважно подивилася на мене.
– Ех, старий ти чортяка, Вараво… Розуму не набрався ні грама, скільки тебе знаю, а знаю років зо три так точно.
– У нас різні інтереси, – для чогось ляпнув я.
– Правильно, – легко погодилася Люська. – Тільки я – вільна жінка, а ти – самотній мужчина. Розлучений, правильно? Тому автоматично потрапляєш в поле інтересів таких, як я. Ти не на мій смак, не бійся! – Вона знову махнула рукою. – Такі, як ти, жінок не завойовують. Ви чекаєте, поки за вами побіжать, і в тих закохуєтеся з першого погляду, хоча душевна конституція в таких, як ти, – наче в носорогів. Вибач за прямоту…
– Нічого, валяй. У нас сьогодні день чесних новин.
– Ну, коротше, не приймай Анжелку близько до серця. Ти якраз її тип: суворий мовчазний тип, який від словосполучення «Анжела Сонцева» не пісяє кип'ятком у штанці. Слухай, тобі ж подобаються такі стосунки, чого ти?
– У нас не було жодних стосунків, – вичавив я із себе і, аби чимось зайнятися, почав пити захололий каппуччіно.
– Правильно. Але ж ти завівся? Завівся. Значить, ви поїхали до тебе, правильно?
– Чому я повинен тобі сповідатися?
– Ти мені нічого не повинен. Тільки після того, що ти почув, можеш ставитися до цієї пригоди спокійно. Саме як до пригоди. Нічого особистого, це в Сонечка спорт такий. Коли вона поїхала?
– Не знаю… Я спав…
– Заїздила?
– Знаєш що!
– Ша-ша-ша! – Люська виставила перед собою руки. – Більше не буду! Розбилася вона на своїй машині. Що це означає? Ви ж поїхали на твоїй…
– Дуже просто. Анжела збиралася так зробити: забрати зі стоянки перед тим клубом свою тачку і повернутися на ній додому чи куди там далі вона хотіла.
– Ти думав, що ви прокинетеся разом? – Моє мовчання вона сприйняла за позитивну відповідь. – Умикай таймер.
Пригода