за рибою регулярно. Очевидно, їй подобається спостерігати за тим, як Капітоліна відрубує рибам голови.
Капітоліна вагається.
В акваріумі плавають дві невідомо звідки взяті жаби і один старий дзеркальний короп. Короп ледь живий. Часто перевертається черевом догори, але Капітоліна встигла з ним подружитися.
– Вибачте, що я вам таке кажу, – каже Капітоліна делікатній жіночці, – я, чесно, і не маю права таке казати… але… ви впевнені, що хочете цю рибу?
Делікатна жіночка тупувато витріщається.
– Риба не свіжа, да?
– Ні-ні, риба свіжайша! – схоплюється Капітоліна. – Дивіться, як рєзвенько плаває догори пузом! Тут інше… Просто… а ви не пробували… ЇСТИ ОВОЧІ?
Делікатна жіночка втрачає свою делікатність.
– Дєвушка, ви яка-то ненормальна! Яке ваше діло, чи їм я овочі?
– Прошу! Ви неправильно мене зрозуміли! Тільки не нервуйтеся! Не думайте, що мені жалко того коропа! Якщо хочете, відрубаю йому голову й оком не змигну! Ха! Рука і не дрогне! Я ось що тільки хотіла сказати. Їсти овочі дуже корисно. У них стільки поживних речовин, ого-го! А квасоля – королева столу. Квасоля, буряк і морква замінять будь-яку рибу. Подумайте самі, невідомо, звідки привезли цього коропа. Невідомо, в яких він плавав водах. Можливо, у дуже брудних. Ви думаєте, що їсте рибу, а насправді їсте фекалії і радіонукліди, – на останніх словах Капітоліна трохи запинається. Вони, як і жаби, невідомо звідки з’явились у Капітоліниному словниковому запасі.
– І що саме главне, – ефектно закінчує Капітоліна, – овочам зовсім не больно!
Делікатна жіночка озирається в пошуках якого-не-будь начальства. Її терпець урвався. Зараз вона влаштує Капітоліні квасолю, буряк і моркву.
Коля мовчки виловлює нещасного коропа, акуратно відрубує його голову, випотрошує тельбухи і в целофановій торбинці подає дзеркальний трупик делікатній жіночці. При цьому, Капітоліна ладна поклястися на Біблії, Коля ввічливо посміхається, так, як повинен посміхатися кожен продавець, маючи справу з клієнтом.
Капітоліна, роззявивши рота, заворожено за ним слідкує.
Делікатна жіночка теж.
Бере простягнену їй торбину і поблажливо посміхається у відповідь.
– Ладно, – зітхає вона, звертаючись до Капітоліни, – так і бить. Прощаю тобі, глупишка, в послідній раз. Іду в овочевий відділ.
– Коля, – каже тим часом Капітоліна, – а ти зовсім не ідіот, нє, ти зовсім не ідіот. Ти все розумієш, правда?
Коля відвертається, щоб приховати усмішку, яка цього разу не адресована примхливим клієнтам.
– Поділись зі мною бутербродом, Коля, я голодна як пес.
І, у проміжку між очікуванням і споживанням «Докторської» ковбаски, Капітоліна вголос розмірковує:
– Ти, Коля, німий, але не глухий. А тепер уяви собі на одну секунду, тільки спробуй собі таке уявити. А що, коли риби такі ж, як і ти. Нічого не можуть сказати, але все чують! Бідні! Тільки подумай, Коля, як їм, напевно, больно! Як їм страшно!
Натаха повернулася з роботи зарано. Натаха п’яна.
– Я