однокурсників та іже з ними піснями під роздовбану гітару, що десятиліттями переходить у спадок від одного покоління студентів до іншого. Доводиться залишитися тут на ніч, бо пізньої пори додому добратися просто неможливо. А зранку в суботу прямо звідси їдеш на репетицію вашої групи у барачних нетрях похмурого промислового району. Репетиція продовжується й у неділю, вже за участю багатьох знайомих і друзів, поступово переростаючи у квартирник. Після імпровізованого концерту хтось пропонує навідатися «на Париж», де якраз зараз зібралася велетенська тусня «неформалів», і ви залюбки прямуєте туди, прихопивши свої гітари і навіть малий барабан. «На Парижі» дійсно велелюдно, і всі раді вас бачити, всі пропонують дружні обійми, самогон, траву, поцілунки в темних підворіттях за рогом. Тут, «в Трубі», як називається підземний перехід на вулиці Сталеварів, відбувається справжнє шаманське дійство. Тому що тут збираються однодумці, об’єднані спільним бажанням долучитися до загадкового і привабливого світу рок-буття. Чи, принаймні, його ілюзії.
А потім починається понеділок – з блювання в якомусь брудному, смердючому і вже вщерть забльованому ще до тебе даблі. Це означає, що тиждень справді закінчився. І це означає, що завтра тиждень знову почнеться, бо завтра Він – великий Фторняк!
…Ти ще дивишся вслід тому випадковому перехожому, що так необережно кинув на бігу це священне для тебе і таких, як ти, слово. Хоча того перехожого вже давно нема, і лише вітер кружляє на тому місці почорніле торішнє листя. Ось так – кинув слово і розтанув у своєму небутті, полишивши тебе наодинці зі спогадами. Він, напевно, і не знає сокровенну, майже сакральну суть філософії фторняка, а просто йому, мабуть, сподобалося це давнє сленгове слівце, почуте від якогось утаємниченого олдового мена, що іще пам’ятає істинну суть тієї безбашенної системи координат, в яку ти теж колись неодноразово і не без задоволення потрапляв.
Зараз ти живеш в іншій системі. Навіть у кількох різних системах, що інколи переплітаються між собою, інколи заважають одна одній, а інколи стають тобі ненависні. «Фторняка» серед них немає. Точніше, сам цей день, ясна річ, залишився, і, більше того, ти його саме так і називаєш, не інакше. Але тиждень уже з цього дня не починається. Він починається, як правило, у понеділок…
Весна
А на вулиці буяє весна. Вона, як і осінь, зазвичай чомусь починається саме у фторняк. Галасливі студенти окуповують усі навколишні дворики і алейки, так що вільного місця годі й шукати. Та особлива компанія збирається на ґанку другого корпусу, обліпивши сходи і перила, наче строката зграя крикливих птахів. Це університетська богема – музиканти, поети, просто тусовщики. Головний збір відбувається об 11-й годині, коли надходить улюблена всіма велика перерва. Переважна більшість студентів уже не повернеться після неї на пари, розпорошившись по барах, парках і флетах.
Ваша весела компанія, об’єднана навколо вашої групи, збирається на квартирі