так, немовби це мало бути як мінімум образливим.
Наш головний герой зачинив двері і розпластався посеред коридору. Від утоми, ясна річ.
По всій квартирі були розкидані напіврозібрані речі, десь під табуретом валявся станок для гоління, який так і не віднайшов свого притулку. Рюкзак, наче покинута й забута лялька, тихенько поскрипував у кутку. На місто вляглися ранні грудневі сутінки, за вікном сигналили автомобілі, що застрягли у безкінечному заторі, кричав двірник, гамірливі голоси школярів відбивалися у стелі, з крана крапала вода, а наш головний герой, пересилюючи раптовий головний біль, що був викликаний низкою істерик та баталій, повільно, але методично розкладав речі. Спіднє – у середню шухляду, шкарпетки та кальсони – у верхню. Станок для гоління. Десь мав бути станок для гоління.
Пролунав телефонний дзвінок.
Нестримна лють
– І хто ж це мені телефонує? – запитав наш головний герой у того, хто йому телефонував.
– Це я! Привіт!
Це був він.
– Хто? Я не розумію!
– Тю, кажу ж, що це я! Ніколай! – це був Ніколай, і він кричав.
– Ніколай, щось трапилось?
– Ні!
– Ви телефонуєте з Бірми?
– Звідки?
– З Бірми.
– Це що? Назва ресторану?
– Ні, це назва країни. То ви телефонуєте з Бірми?
– Ні! Я з дому! А з чого ти взяв, що я у цій, як її…
– Бірмі.
– Точно!
– Тому що ви кричите. Ви весь час кричите, наче ви телефонуєте з іншої країни. Це така фішка?
– А?
– Питаю, так треба, у сенсі, кричати?
– Вибач! Слухай, що я хотів: у тебе все гаразд?
– А що може бути не гаразд? – Терпіння нашого головного героя перебувало на стадії, коли воно, терпіння, може вибухнути, немов балон з гелієм, який кинули до вогнища.
– Ну, я не знаю! Крани не течуть?
– Ще не перевіряв.
– Так перевір ти! Думаєш я за тебе ходитиму і перевірятиму твої крани?
– Ніколай, це необхідно робити зараз?
Ніколай задумався. Пролунав тріск, шипіння, але зв'язок не розірвався.
– Так! Це треба зараз, щоб потім не було тужливих рапсодій!
– Добре, я перевірю, але благаю вас не телефонувати мені з таких дріб'язкових причин. Не кладіть слухавку.
Наш головний герой, стримуючи себе, аби не ляснути телефоном об стіну, вийшов з кімнати, зайшов до ванної, перевірив наявність несправностей і, впевнившись, що таких не існує, повернувся до телефону.
– Алло, Ніколай?
– Ага! То як там справи з кранами?
– Все гаразд.
– І з-під ванної теж не тече?
– Не тече.
– Ти перевірив?
– Так, я перевірив.
– Точно? Дивись, щоб потім не було ніяких липневих морозів.
Наш головний герой поклав слухавку, вилаявся і повернувся до ребусів, які хоч і добряче йому обридли, але їхнє завершення було необхідним для подальшого затишку та