льоду») та водяного льоду, роблять Марс теж трішки схожим на Землю.
Композиція приблизно зі 100 зображень, отриманих космічним апаратом «Вікінг Орбітер» на відстані 2 500 км від поверхні Марса. Фото: USGS
Марс і долина Маринерів. Фото: Космічний телескоп імені Хаббла
Узагалі, попри те, що тепер Марс більше нагадує холодний та безжиттєвий світ, наявність висохлих річкових берегів та долин, що, можливо, були дном моря або океану, вказують на часи, коли Марс був теплим та вологим. У тому вигляді, можливо, Марс міг бути гостинним для життя, доки ера вологої планети не скінчилася щонайменше три мільярди років тому.
На знімках, отриманих за допомогою космічних апаратів, Марс виглядає майже так само, як і деякі регіони нашої рідної планети. Але ж ви навряд чи забажаєте відвідати Червону планету без спеціального спорядження. Атмосферний тиск на марсіанській поверхні менший навіть за тиск на вершині Евересту, а температура здебільшого знаходиться нижче нульової позначки за шкалою Цельсія. До того ж кисню в марсіанській атмосфері, напевне, не вистачило б для підтримання дихання, а майже відсутній озоновий шар піддав би вас досить жорсткій атаці сонячного ультрафіолету.
Панорама поверхні Марса, передана космічним апаратом «Вікінг-2»
Дуже цікавою є поверхня Марса. Кратери розподілені не так рівномірно, як на Венері, – в екваторіальних районах їх значно більше, тоді як у районах полярних шапок вони майже відсутні. Червоного забарвлення марсіанському грунту надають гідрати оксидів Феруму, що формують «пудру» на силікатному піску. Пил, утворений гідратами оксидів Феруму, є дуже динамічним. Саме завдяки цьому на Марсі і мають місце відомі земним спостерігачам колосальні пилові бурі, що досить часто заважають спостереженням, особливо в періоди протистояння Марса (із цією конфігурацією ми познайомимося трохи нижче).
Активна вулканічна діяльність зумовила наявність на марсіанській поверхні численних розламів, тріщин та подібних деталей. Проте походження одного з них – уже знайомої нам долини Маринерів – залишається таємницею за сімома печатками. Розміри цього створіння природи вражають: його довжина близько 4 500 кілометрів, а при глибині у 5–7 кілометрів атмосферний тиск на дні майже вдвічі більший, ніж на поверхні! Ще одним відомим рекордсменом є найбільший вулкан у Сонячній системі – гора Олімп, що має за різними оцінками висоту в 25–27 кілометрів.
Марс має досить оригінальне положення в просторі: його орбіта витягнутіша, ніж у більшості інших планет, тому тривалість сезонів у північній та південній півкулях різна.
Взаємне положення Марса та Землі, як і у випадку з усіма іншими планетами, знаходиться в постійній динамічній зміні. Кожні 780 діб Марс вступає в протистояння із Землею. Протистояння – це така конфігурація планети відносно Землі та Сонця, коли всі три тіла утворюють уявну пряму «Сонце – Земля – планета». Назва цієї конфігурації, як і багатьох інших, з’явилася ще