Тепер така незвичайна орієнтація спричиняє досить нетиповий режим сезонних змін на Урані. Так, якщо б ви надумали здійснити подорож до цієї планети, то стали би свідками тривалого періоду денного світла, що займав би половину періоду обертання планети навколо Сонця (близько 42 років). Аж потім, після повільного заходу, ви б опинилися посеред 42-річної ночі.
Зображення Урана з борту космічного апарата «Вояджер-2». Фото: JPL/NASA
Нептун і великий циклон у його атмосфері. Фото: Космічний телескоп імені Хаббла
Серед усіх планет, з якими ми встигли познайомитися, Уран став першою «відкритою» планетою. Тобто усі попередні «знайомі» досить яскраві і їх добре видно на тлі зоряного неба навіть неозброєним оком. Через це вони були відомі майже всім людським культурам з прадавніх часів. Уран було відкрито у 1781 році відомим англійським астрономом та телескопобудівником Вільямом Гершелем.
Найхолоднішим об’єктом Сонячної системи є супутник Нептуна Тритон. Температурана його поверхні становить -235 °C. При такій температурі більшість азоту на Тритоні сконденсувалася та замерзла.
Нептун – це фактично копія Урана. Майже такий самий за розмірами та середньою густиною речовини, він тільки набагато синіший. Найбільший супутник Нептуна – Тритон. Він має цікаву особливість: обертається навколо планети в напрямку, протилежному до напрямку обертання інших супутників та Нептуна навколо власної осі. Цей факт наштовхує астрономів на думку, що Тритон спочатку міг бути не природним супутником Нептуна, а був захоплений його гравітаційним полем, як один із числа астероїдів.
Цікавою є історія відкриття Нептуна. По суті, цей факт став тріумфом теорії всесвітнього тяжіння, що була розроблена та запропонована Ісааком Ньютоном наприкінці XVII століття. У середині XIX століття детальні спостереження за Ураном, яких накопилося вже досить багато для статистики, показали, що його орбіта дещо відрізняється від теоретичної, яка була розрахована за законами Ньютона. Англійський фізик та астроном Джон Адамс запропонував пояснити цю невідповідність наявністю досі не відкритої «восьмої планети», що обертається навколо Сонця за орбітою Урана. Після відповідних обчислень він навіть вказав на ймовірне місцезнаходження невідомої планети на небі та вимагав телескопічних пошуків. На жаль, Адамс на той час був лише студентом та не зміг переконати наукову спільноту у своїй правоті.
Улітку 1846 року французький астроном Урбен Левер’є незалежно від Адамса зробив схожі обчислення та відіслав відповідного листа своєму колезі з Берліна, астроному Йогану Галле. Вночі 23 вересня 1846 року Галле направив свій телескоп у точку на небі, передбачену Левер’є. Там у радіусі всього в 1° він дійсно знайшов невідому доти восьму планету, що отримала назву Нептун! Таким чином, відкриття Нептуна фактично відбулося «на кінчику пера» і лише підтверджене традиційними астрономічними засобами.
Малі тіла Сонячної системи
Ось