що прибігло два турки кіньми. Кого бояться – тих два й прибігло. Аж один з коня та в хату!.. Вона той окріп, що гріла, стрівши турка на порозі, як лине йому межи очі, так він і не кавкнув… та труп його сховала. А другий жде-жде, – не виходить товариш, – та й собі в хату. Так вона й тому так. А послі вп’ять два прибігло, вона й тих так: одним мечем повоювала – усе окропом-таки.
Татарські напади на Підгір’є
Ще як татари нападали, то раз таке було в однім селі. Як лише зробилася чутка, що татари йдуть, зараз усі люди хто що мав позабирали і повтікали в ліси. А лиш на кінці села, за рікою, стояла одна хата, а в ній жила жінка, вдовиця. То їй якось ніхто не дав знати і вона лишилася. То було рано, баба варить собі обід – борщ якийсь варила, аж ту татари прибігли до села. Всі розскочилися по хатах грабувати, а до тої бідної вдови не йшли, тілько одного вислали. Приходить він до хати, видить, що біднота, баба стара, та й каже:
– Бабо, давай їсти!
А баба, немного мисливши, виймила горнець з борщем із печи та й несе до стола, ніби до миски наливати, а далі, підійшовши до татарина, та й бух йому горнець кип’ятку на голову. Поки там той обварений міг крикнути, баба тим часом з хати та в поле, житами та й до ліса.
Втопила в розсолі
То в Орові колись мені старі чоловіки розказували. Пам’ятаю з них лише Петра Марголича.
На Ямельницю наскочили колись татари. Всі люди втекли з села, лишень єдна жінка сховалася в ямі, у пивниці для більби. Татари пошукали, понишпорили по хаті і вийшли, тільки єден лишився. А під хатою, на призьбі стояла бочка з росолом. Татарин зігнувся і нахилився в бочку, щоб придивитися, що там є. А жінка вхопила його за ноги і тримала доти, доки він не втопився в тому росолі.
То та хата ще донедавна стояла там. Є в Ямельниці ще стіл, який татари посікли із злості, що нікого в хаті не застали.
Мавчин великдень
Ще в давню давнину, за часи наших дідів та прадідів, через передачу від одного до другого, а далі вже й до нас, справлявся й справляється мавчин великдень. Може, того справді й не було, а все ж таки, як там кажуть, гуло. Святкували його на Зелені свята. Старі люди розказували, мавки робляться з нехрещених дітей. Ото як яка мати опородить дитя та загубить його, або втопить, або що друге зробить, так то й буде мавка. Через те не можна починати купатися до Зелених свят. А як хто не втерпе та піде купатися до Зелених свят, то треба йому взяти з собою полиню, держати його в руках та й приказувати: «Мавка, мавка, на тобі полинь, а мене покинь! Мавка, мавка, на тобі полинь, а мене покинь!» То тоді купальщику нічого не буде. А як без полиню влізе купатися в річку, то тоді вона вирне з води та й залоскоче. Ото через те на Зелені свята носять в руках любисток, канупір, м’яту, як ідуть до церкви або так, як ходять по селу.
Лісова панна
В Косівщині вірять, що в горах у великих лісах є лісові панни. Вони показуються людям вечером, звичайно лиш таким, що йдуть одиноко лісовою дорогою. Така панна виглядає спереду зовсім як молода панна, дуже хорошої вроди, але ззаду тягнуться за нею