збоку стояла князева донька. Вона тієї ж хвилини підбігла до Олекси.
Через короткий час вони поженилися.
В гостях у мертвеця
Ходили два парубки до єдної дівки, оба єї любили. І каже єден до другого: «Ми оба не будем єї брати, лише єден з нас; то, – каже, – якби я перше умер, то аби ти мене на весілля просив з гробу, а якби ти перше умер, то я тебе буду просити». І так, ци за тиждень, ци що, єден вмер. А той другий взяв ся женити і ходив по хатах, просив на весілля. А за того умерлого забув. І як вже ідуть до шлюбу, мали йти вже до церкви, пригадав си. «Йой, – каже, – що я зробив? Я мав просити свого камрата на весілля, та-м забув; я, – каже, – біжу по нього!»
І пішов по нього на цвинтар. І гріб ся отворив і він там пішов до середини. І просить того умерлого, і они ся там звітали оба, і там взялося перед ними по склянці вина і по булці. Они випили тото вино і булки з’їли. Тогди знов іде друга склянка й ще по булці. І вже они й другу випили і з’їли. «Ой, – каже той, – товаришу, я вже йду, я ся вже ту забавив зо три години у тебе, треба йти!»
Вийшов він з гробу і пішов. Приходить до села, вже не спізнає – де він є. Вже тогди ся питає людей. А тоти люде, що він мав брати шлюб, дівка й свати, всі вже й поумирали. То він в гробі у свого камрата був тридцять літ. Тогди казали му люде: «Іди ся висповідай!» І він пішов перед ксьондза, висповідав ся і потому впав і зробився з нього самий порох.
Киртиця
Жили два сусіди – багач і бідняк. У багача сто гектарів, у бідняка гектар землі. Та багачеві все мало. І він усе переорював межу. По борозні в рік відорював багач у бідняка. По борозні, по борозні – і вже у бідняка лише десь із півгектара землі. І дав бідняк багача в суд. Суд пообіцяв прийти на місце і встановити правильно межу.
Багач став думати, як би не віддати вкрадені півгектара землі. І придумав: під межовим каменем викопав уночі яму, сховав там свого сина, прикрив колодами, заклав дерном – не видно, що там яма, лише межовий камінь стирчить. І наказав синові:
– Як рано вчуєш, що тут хтось ходить, кричи: «Тут межа!»
На другий день судді приїхали глядати межу. Син багача загойкав з-під каменя межового:
– Тут межа!
Судді хотіли, аби правда була багачева. Бо знали, що багач заплатить. А від бідняка лише «дякую» почуєш. І судді сказали:
– Сам камінь проговорив, де межа.
А вночі пішов багач викопати свого сина. Але сина в ямі не було. Викопав чорну киртицю. Так багач висудив від бідняка півгектара поля і позбувся свого сина.
І дує киртиця землю. Хоче показати, де має бути межа.
Отровниця – песся вишня
Колись жили, а то було дуже давно, дідо та баба. Сумно їм жилося. Приходили останні дні життя, а у них не було жодної підпори.
Одного разу попросила баба діда, щоби він витесав із дерева дитинку, а то ще хлопця. Дідо радий не радий, але пішов у ліс, витесав із дерева доста гарного дітвака й приніс бабі.
Похрестили дітвака й дали йому ім’я Деревчик. Баба завісила корито й зробила з нього колиску. Колисала