ідол був Волос, бог скоту.
Третій – Позвізд; інші ж прозивали його Похвістом, а деякі – Вихром, сподіваючи як бога повітря, погоди і непогоди.
Четвертий ідол – Ладо. Сього мали за бога веселія і всілякого благополуччя; жертви йому приносили ті, які готувалися до шлюбу, з поміччю Лада сподіваючись випросити радісне життя й злагоду.
П’ятий ідол Купало, що його за бога плодів земних вважали і йому, облудою бісівською заморочені, подарунки і жертви на початку жнив приносили. Того ж бо Купала-бога, чи істинніше біса – і досі по деяких сторонах руських ще пам’ять держиться; найбільше під вечір на різдво святого Іоанна Хрестителя, зібравшись увечері, молодь чоловічої, дівочої і жіночої статі сплітають собі вінці із зілля всілякого, і вкладають на голови, і опоясуються ними; ще ж на тому бісівському грищі розкладають огонь і навколо нього, взявшись за руки, нечестивого ходять і скачуть і пісні співають, бридкого Купала часто повторяючи і через огонь перескакуючи, самих себе тому ж бісу Купалу в жертву приносять; і інших дійств диявольських багато на мерзенних зборищах творять, що й писати про них не гоже. Після сього святого Іоанна Хрестителя празника, ще й на празник святих верховних апостолів Петра і Павла свою сіть диявол напинає через колиски, бо ті, що колишуться на них, буває падають на землю, вбиваються й лихі і грішні без покаяння душу свою випускають. А тому й колисок, як сіті диявольської, хоронитися усякому християнському чоловікові треба, аби не попасти і не зав’язнути у ній.
Дехто із прадавніх беззаконників джерелам і озерам, заради примноження плодів земних, жертви приносив, а часом і людей у воді топив. По деяких сторонах руських ще й досі давнього того безчинства одновлюється пам’ять, коли в час пресвітлого дня Воскресіння Христового зібравшись, обох статей молоді й старі люди одне одного для якоїсь втіхи у воду вкидають, і трапляється, за насланням бісівським, ввергнутому у воду чи об камінь, чи об дерево розбитися, а чи втопитися і грішну випустити душу свою. Інші, якщо не вкидають у воду, то поливають водою, тому ж бісу жертву давніх забобонів одновлюючи, а нині як звичай утішний, а не як жертви ідольські творять, та все ж краще б і тому не бути.
Шостий ідол Коляда, бог празничний, що йому празник великий місяця грудня в 24-й день одправляють. Хоч люди руські і святим хрещенням просвітилися й ідоли викорінили, та деякі пам’ять того біса Коляди і досі не перестають одновляти, почавши од самого Різдва Христового у всі святі дні, збираючись на богомерзкі грища, пісні співають і в них, хоч і про Різдво Христове споминають, та тут же беззаконно і Коляду, здавна відому спокусу диявольську, багато разів повторюючи, додають.
Окрім тих бісівських кумірів, ще й інші ідоли численні були.
І послав великий князь руський Володимир замість себе у Великий Новгород родича свойого Добриню-воєводу, брата матері своєї, і той, досягши Великого Новгорода, так, як у Києві бачив, що Володимир творив, так, наслідуючи йому,