жаль панові, що дав розбійникові такий документ. І з того серця він сказав:
– Як украдеш у мене паню, то дам тобі ще половину свого майна.
– Добре, вкраду, – каже хлопець.
А пан питає:
– Як ти зайдеш до хати?
– Оцим вікном зайду.
А пан думає: «Буду тримати жінку коло себе. Хоч він і зайде, то не візьме її. Я вб'ю його, все одно вб'ю». Та й питає хлопця:
– Коли вкрадеш?
– Увечері.
Увечері пішов розбійник на кладовище, викопав недавно похованого чоловіка, поклав його на підводу і везе до пана. Став з підводою на дорозі, взяв покійника на плечі, проніс його поза хатою і сторцює перед вікном. Пан глянув – стоїть хтось перед вікном. «Є!» І стрілив у покійника. А хлопець пустив його, і покійник упав.
– Ото добре, – каже пан жінці. – Я вбив його і не будемо давати третю часть майна. Але треба десь заховати вбитого. Віднесу його на кухню, а завтра рано поховаємо.
Пішов пан надвір за вбитим. А розбійник заходить до пані, виймає пістолет і каже, аби йшла за ним, бо застрілить. Вона налякалася і пішла за ним. І повіз її розбійник підводою.
Пан заходить у кімнату – нема пані. Почав кричати, кликати – нема. Пішов до кухні, подивився – аж то не розбійник убитий.
Їде розбійник з панею через ліс. Виходять напроти нього чорти і кажуть:
– Продай нам цю жінку.
– Продам, але дайте шапку золота.
Чорти дали йому шапку золота, взяли паню й пішли. На другий день розбійник питає пана:
– Ну як, є паня?
– Де ж є, як ти вкрав.
– То давайте документ ще на половину вашого маєтку.
Дав йому пан такий документ. Але взяв його жаль, що лишився без жінки. Та й каже він хлопцеві:
– Верни мені жінку, то лишу тобі все своє майно, а сам піду в світ.
– Верну, – каже хлопець.
Але як узяти паню від чортів?
Наймає він із десять підвід, вантажить їх каменем і везе в ліс на те місце, де продав паню. І не дорогою їде в ліс, а через поле. І спіймав живого зайця.
Приїхали в ліс, скидають камінь, а чорти приходять і кажуть:
– Що за камінь ти привіз? Це місце – наше.
– Церкву хочу будувати на цім місці, – каже розбійник.
А чорти не хочуть цього.
– Он коло озера, – кажуть, – пасеться біла коняка. Візьми її на себе, перенеси через озеро і до нас принеси. То дозволимо тобі церкву будувати.
А він каже:
– Що мені на плечі її брати. Я її між ногами потягну.
Іде він до коняки, заводить її в воду, сідає на неї верхи – і через озеро! А чорти бачать, що він коняку між ногами несе. Розбійник під'їхав до чортів, і подумали вони: «Ми можемо коняку на собі нести, а він між ногами несе. Він сильніший за нас».
А в тому лісі був здоровенний дуб. Чорти й кажуть розбійникові:
– Давай бігти до того дуба. Як ми скоріше добіжимо, то не будеш будувати церкву, а як ти скоріше, то будеш.
А він каже:
– Що там бігти. У мене хлопець є, що може забігти скоріше, як ви. Але дивіться, щоб не загубився. Бо як загубиться, то будете відповідати.
Відчинив