казала, що ти не маєш черевиків, що не маєш файної сукенки – всього тобі треба, щоб до танцю вбратися. Але аби не все казала за раз, а по одному.
І дідок пішов, а вони прийшли й постукали у вікно, заграли під вікном і кажуть:
– Вийди до нас танцювати.
А вона:
– Я, – каже, – не маю сукенки, я не маю в що вбратися.
Вони пішли й принесли їй сукенку.
– Вийди до нас танцювати.
– Я не маю черевиків, – каже вона.
Вони пішли й принесли їй черевики.
– Вийди до нас танцювати.
А вона каже, що не має файної хустки. І так вона все по одному називала, а вони по одному носили. А то вже четверта година настала, і вони розійшлися, і дівчина зосталася.
На другий вечір прийшов дідок і каже їй:
– Вони знов прийдуть. І ти будеш казати, що хочеш бричку, коні, фурмана. І щоби бричка була золота, і на конях упряж золота.
І коли ті прийшли другий вечір, вона їм так казала, як сказав їй дідок. Коли вони стали під вікном, заграли і закликали її до танцю. Вона каже:
– Мені треба брички золотої.
І вони їй притягнули бричку, а вона далі казала їм усе по одному. Постарали вони їй все, що хотіла, а вона каже:
– Мені треба фурмана, щоби я сама не їхала, а з фурманом.
Вони пішли, привели фурмана, і вже четверта година була. І їм уже було невільно там бути, і вони пішли геть.
Вона сіла на ту золоту бричку і їде з тим усім добром лісом додому. З фурманом їде. Приїхали, і дідо так втішився, пустився до свої дочки, та й став її обіймати й цілувати. Розпрягли коні, занесли до хати добро.
А бабі то якось неприємно, що не її дочка привезла добро, а дідова. І так баба чепурить свою дочку. Та й каже баба:
– Знаєш що, діду? Вези й мою дочку.
Ну то він узяв та й повіз її дочку, привіз її в ліс до тої хати та й каже:
– Ти тут сиди, а я йду по дрова.
Та й дочка сидить та й сидить – діда нема. Об'явився той дідок та й каже:
– Донечко, наклади вогню, нагрій води, помий мене файно і звари мені каші. І сама поїж.
А вона каже:
– О-о-о! Я зроду їсти не варила. І я би когось даром мила, чесала? О ні!
І він їй нічого вже не казав. Хіба сказав:
– Зараз тут прийдуть музиканти під вікно. І будуть тебе кликати танцювати. Роби, як хочеш. Можеш у них випрошувати одежі. А не хочеш, то не танцюй.
Як розбійники прийшли під вікно й заграли, вона розтворила вікно, і вони зачали брати її танцювати. Та пару раз викрутили нею, а тоді взяли її і стратили. Бо вона того заслужила.
Баба жде свою дочку, жде й плаче. Та вже й дідові стало недобре, що бабиної дочки нема. Та й дідо пішов її глядати. Приходить на то саме місце, а її нема.
Цар і два розбійники
Починається казка з бідного чоловіка. Жив собі бідний чоловік. Мав одного хлопця, і той хлопець ходив по людях служачи. Як вийшли йому роки, побачив, що нічого йому з ґаздівської служби, та йде у розбійники. Купив собі красну одежу. Прийшов до одного села і бачить, що три хлопці шепочуться за якусь таємницю, радяться іти красти. Підійшов він до них і каже:
– Хлопці,