так:
– Піддурило нас дитятко: хто ж влаштовує стайні на горищі?
– Дарма (на те ключник), я добре знаю, що в Ліоні, Баметі, Шеноні та по інших містах у деяких оселях стайні саме на верхотурі. М'ать, для посадки тут зроблено окремий вихід. Але для певности я ще раз його запитаю.
І він звернувся до Ґарґантюа:
– Хлопче, ти ведеш нас куди?
– До стайні (сказав він), де мої бахмати. Це як рукою кинути, всього-но кілька приступок.
І, поминувши ще одну велику арку, підвів їх до покою і, двері відкидаючи:
– Оце вона (сказав), стайня. Ось мій алезанець, ось гільден, ось лаведен, ось шлапак.
І, подаючи їм масивного бурса:
– Дарую вам фризця. Його з Франкфурта пригнали, і тепер він ваш. Огир цей добренний, дуже везючий. Заведіть собі ще кречета, спаньєлів півтузіня та пару хортів і тоді горе куріпкам і зайцям.
– Боже свідче! (гукнули ті). Отакої! Підвіз ти нам воза!
– Та хіба (він на те) я когось із вас возив?
Міркуйте самі, що було робити клюшникові і стайничому: з сорому хоч крізь землю піти чи посміятися самим зі своєї недолі. Коли ж вони спускалися сходами, як непишні, хлопець сказав:
– Знаєте, що таке хаміль?
– Ні, а що? – спитали вони.
– Це коли (відповів той) хтось дасть хука, а потім живісінько так хаміль-хаміль з хати.
– Як хтось нас хоче ошукати, то не туди стежка в гори, – промовив клюшник, – ми й так ошукалися. Далебі, хлопче, ти пошив нас у дурні. Не інакше як бути тобі папою!
– Атож (відповів хлопець). А ви будете папильйотками, або навіть папужками, як, звичайно, не зостанетеся такими папушами.
– Твоя правда, – згодився стайничий.
– А можете ви вгадати (спитав Ґарґантюа), скільки дірочок від голки в сорочці моєї матері?
– Шістнадцять, – відповів стайничий.
– Погано ж (сказав Ґарґантюа) ви вмієте голки загинати!
– А то чому? – спитав стайничий.
– А тому (відповів Ґарґантюа), що скільки не роби з вашого носюри коряка, щоб зачерпувати більше лайна, а з вашого рота лійки, – з їжака не буде бика: видихалося бочкове дно.
– Хай йому морока! (гукнув клюшник). Оце балакайло нам попався! Ах, пане, базіко язикатий, подовж Боже вам віку, золотії уста маєте!
Спустившись мерщій сходами, клюшник зі стайничим упустили масивний брус, якого їм утелющив Ґарґантюа.
Ґарґантюа ще гукнув їм навздогін:
– Які ж ви в ката їздці! Сідлайте невірних шкап! Якби вам пахла мандрівка в Каюзак, на чому б ви зупинилися: їхати верхи на гусеняті чи вести свиню на орчику?
– Краще вже випити, – промовив стайничий.
З цим словом вони ввійшли до нижньої зали, де зібралася вся ватага, і засмішили всіх, про свою пригоду розповідаючи.
Розділ XIII
Як Ґранґузьє завдяки нововинайденій підтирці визнав неабиякий розум у Ґарґантюа
Наприкінці п'ятого року Ґранґузьє, повернувшись після канарійського розгрому, одвідав сина свого Ґарґантюа.