так, щоб прошарки бронзи застигали й охолоджувалися неодночасно: тонкі – раніше, товсті, з рельєфним малюнком, – пізніше. У такий спосіб пластина мала мікродеформації, але розгледіти їх неозброєним оком було неможливо. Інша річ – при світлі, яке проектувало контури прихованого малюнка.
У людей збереглося якесь особливе ставлення до дзеркал. Їх побоювалися в давнину, а в наш час існує немало повір’їв, пов’язаних з поверхнями, які мають властивості відбивати. Колись наші пращури, заглядаючи в річку чи в калюжу, вважали, що на них з води дивиться власна душа. А чому ж інакше «потойбічна» людина піднімає праву руку, коли людина підвела ліву?! Отже, загавишся – потрапиш у царство мертвих… У давнину дзеркала існували не тільки для того, щоб давати людям можливість роздивлятися свої обличчя. У першій половині VI тисячоліття до нашої ери якийсь умілець вперше виготовив дзеркало з вулканічного скла. Трохи згодом стало зрозуміло, що поліроване каміння теж годиться для цієї мети. І тільки через тисячу років люди почали використовувати метали. Ці речі були талісманами, їх тримали не для повсякденних потреб, а для проведення певних ритуалів і вважали вікном до царства мертвих. Тож заглядати в їх холодну поверхню знічев’я було небезпечно. А от для певної мети й особливим чином – будь ласка! Наприклад, шамани спеціальними «місячними» дзеркалами збирали вночі росу. Живильну вологу потім перетворювали на ліки; самі дзеркала теж використовувалися в процесі «діагностики» й лікування. Круглі диски, на думку древніх, мали особливі властивості, очищували приміщення. З того часу повелося, що той, хто з півдороги повернувся додому, повинен обов’язково подивитися у дзеркало: воно очистить людину і подарує їй захист і підтримку її ж духу. А воїни брали в походи невеличкі блискучі пластинки, щоб… відбивати смерть! Існували акустичні пластинки, які починали «співати» під дією сонячного проміння. А дзеркала, за допомогою яких можна було розпалити вогнище, ставали в нагоді мандрівникам та воїнам. Увігнута поверхня блискучих пластин давала можливість фокусувати промені у вузький пучок. Ним можна було підпалити клоччя чи деревину. Вважається, що саме запалювальні дзеркала дали можливість Піфагору знищити кораблі ворожого флоту. І, звичайно ж, таємничі поверхні використовували для пророкування і ворожби (цей звичай, до речі, досить популярний і в наш час).
Венеціанське скло
У середині ХІІ століття в Європі почали видувати зі скла посуд. Внутрішню його частину заливали розплавленим оловом, отримуючи подобу кривого дзеркала. Посудину таку розбивали, і її шматки вставляли в оправу. Звичайно, що подібні люстерка спотворювали зображення, проте, за браком кращого, вони мали величезний попит. На початку XVI століття французькі майстри почали виготовляти пласкі дзеркала; для цього скло змочували ртуттю, після чого до його поверхні приклеювали тонку фольгу з олова.
У Венеції протягом багатьох століть працювали над удосконаленням дзеркальної