й одразу ж, могутньо замахнувшись древком, обрушив його на офіцера. Той якраз із захватом тикав гнучким кийком комусь в обличчя й не побачив удару.
Кашкет його зліз на потилицю, кров одразу потекла рівним струмочком посеред чола й у перенісся розійшлася по бровах, щоках і очницях.
Офіцер дивився нагору, вивернувши одурілі очі, немов намагаючись побачити рану.
На плече Сашкові лягло, подібно до списа, ще одне древко, тканина прапора звісилася вниз. Краєм ока він побачив інші прапори, спрямовані вістрями в міліціонерів і «строковиків», що стримували огорожу.
Позаду на Сашка надавили ще раз, так сильно, що він повалився. Падаючи, Сашко вперся руками в груди «строковикові», той злякано моргав, піднявши вертикально кийок, чи то не вміючи ним розмахнутися, чи то боячись ударити.
Сашко втримався на ногах, відштовхнув «строковика» і, схопившись за секцію огорожі, яку вже ніхто не тримав, підняв вгору над головою. Ватага, що невпинно репетувала, вирвалася із загону. Міліціонери відбігли, нерішуче дивлячись на втікачів. Хтось повів офіцера з розбитою головою до міліцейської машини.
– Хлопці, я вас благаю! – запізніло кричав хтось на трибуні.
Звідкись ізбоку вже набігали омонівці, дужі хлопці в камуфляжі.
«Троє… – схопив очима Сашко. – Поки тільки троє».
Ледь не вивернувши суглоби, Сашко кинув огорожу в їхній бік. Вона загуркотіла на асфальті, не долетівши до втікачів. Сашко бачив, що зупинені омонівці кричать йому щось зле, але слів не розібрав. Вони знову рушили на нього, і тоді Сашко схопив ще одну секцію.
Кинута огорожа накрила одного з омонівців, він криво завалився під вагою важкого заліза. Двоє інших стали його визволяти.
– Зберігаємо спокій! – викрикували з трибуни. – Продовжуємо мітинг!
Хлопці рвонули уперед, по проспекту. Міліція безсило стояла, немов почесна варта, що пропускає до міста натовп, який вже ревів од щастя. Площа перетікала в пішохідну вулицю, але першими вони налетіли на стоянку таксі біля дороги й торговельні ряди з квітами.
Продавщиці відбігали, хапаючи квіти в оберемок. Похапцем, ще не навмисно, ще випадково, натовп збив одну урну й кошик із трояндами, тюльпанами й гвоздиками – і одразу сподобалося, одразу зачепило. Коли до торговельних рядів підлетів Сашко, уся вулиця була посипана червоним, жовтим, рожевим, бордовим. Усе це хрускотіло під ногами, ламалися стебла.
Сашко чомусь схопив декілька, напевно, три або чотири букети з іще не скинутої додолу стійки з квітами й недовго біг з ними, не одразу зрозумівши безглуздість свого вчинку. Пробігаючи повз автостоянку, він бачив, як переляканий таксист натиснув на газ і кілька метрів тяг по дорозі пасажирку, яка вчепилася за двері, ще не встигнувши сісти, і нестямно верещала. Інші таксі, сигналячи й щомиті гальмуючи, хутко роз’їжджалися врізнобіч. Сашко обсипав квітами злиденну біженку, яка сиділа на асфальті з незмінною дитиною на руках, і ледь не збив Веню, який зупинився біля вітрини, мабуть, у пошуках підходящого знаряддя.
Веня примітив сміттєву урну, і за мить вона обрушилася