теплими гільзами «Біломору»,
з ковдрами битих студентських акцій
так наполегливо рвався угору
змучений блюз твоїх менструацій.
Що нас єднало? Загоєні сварки
падали в ніч, як у воду весла.
Ми відкривались, творили шпарки.
Теплі вітри мимоволі занесли
смуток у душі, мов мед у соти.
Як ми трималися, Бога ради! —
попри усі божевільні гризоти,
попри задрочки радянської влади.
Цим і завершилось. Тлінь мажорна,
стишена хвиля, сутінь озерна.
Схиблений час розтинає, мов жорна,
спільного досвіду темні зерна.
Тільки я знаю – між гострого віття,
в перенасиченій біосфері
так лише варто вживати повітря,
так лише слід прочиняти двері.
Липне до уст почуття морфеми —
альтернативна прозора вода ця.
Те, що було, не розіб’єш на теми.
Так ми кохали. І нам – воздається.
1
всяка риба мов політичний режим починає псуватися з голови
ось і наша з тобою риба пірнає в чужий прибережний мул
ось і ми з тобою дивимось на нічну пенсильванію
на високі ялини
на самотні автозаправки
відстань принижує дитячі вагання
принижує атрибути колишніх стосунків
так далеко до літа і так низько ступають дощі
над нашими словами рухами одягом
рухливі велосипеди перетинають степовий краєвид
військово-повітряні сили виснуть поряд зі сновидіннями
бачиш ранкове шосе?
ми будемо з тобою багато мандрувати
з місця на місце від ломки до ломки
2
лихо рухається по колу біля будинку біля дерева порожні вулиці
чорні оголошення запах свіжої друкарської фарби літає за нашими вікнами
кілька днів спільного проживання
зрілість що ховається за недбалими словами
білий слимак постільної білизни плазує ліжком
прокладаючи мокрий слід
на цупкій тканині
розповідай розповідай мені про своїх батьків
про печальну маму одиноку дівчинку зужитих під'їздів
про сімейні замовчування
про підліткове кохання
опускайся цими сходами
підсвічуй собі ліхтариком
теплі стопи
літніх жінок
стіни кімнат тіні предметів
мандрівний оркестр пам'яті пересувається кров'ю
і від його необережних рухів
тихо дзвенять кришталики суглобів
3
історія бере початок з однієї вулиці в старому центрі
знаєш, ці будівлі за синагогою
санітарні умови і таке інше
розбиті меблі крісла фіранки будинки культури
увесь той мотлох що називався радянським побутом
історія починається приблизно з сорокових років —
післявоєнні новобудови
розвиток товариства «динамо»
взагалі