з силами більшими зібралися під своїми значками біля Палацу синьйорів, який стояв тоді неподалік від Сан Проколо. Народ, настроєний проти Синьйорії, послав до синьйорів своїх шістьох делегатів, щоб вони засідали разом. Поки ті і ті готувалися до бою, хтось із числа пополанів і нобілів вкупі з деякими духівниками, які мали добру славу, поклали собі добитися замирення. Нобілям вони нагадали, що коли їх позбавлено колишніх привілеїв і запроваджено проти них закони, то до цього спричинилися їхній гонор і лихе врядування; що братися тепер до зброї, аби силоміць повернути собі те, що в них забрано через чвари і негідну поведінку, означало б для них занапастити батьківщину і загнати себе в ще тісніші суточки; що пополани і масою, і багатством, і навіть силою своєї ненависті перевищують їх; і що, нарешті, їхній нобільський чин, який ставить нібито їх над усіма іншими людьми, за них не воюватиме, і коли бійці зійдуться врукопаш, виявиться тільки порожнім дзвоном, геть-то недостатнім на те, щоб їх порятувати. З другого боку, народ вони закликали зрозуміти, що вкрай необережно висувати непомірні вимоги, а ворогів доводити до нестями, бо хто перестає уповати на благо, той не убоїться ніякої напасті, що цей нобілітет той самий, який у війнах з ворогами рідного міста покрив Флоренцію вічною славою, і що тому негарно і несправедливо переслідувати його так жорстоко; що нобілі легко мирилися з утратою в державі найвищих посад, але ж не могли стерпіти того, що за нинішніми законами кожен може банітувати його за межі рідного краю. Куди краще було б утихомирити їх і таким чином змусити скласти зброю, ніж покладатися на випадок і сточити бій, розраховуючи на чисельну перевагу, бо не раз бувало, що мале військо било велике. Думки в народі поділилися: багато хто вважав, що слід битися, бо рано чи пізно доведеться на це йти, а вже ліпше зараз, ніж тоді, коли ворог подужчає. Якби, пом'якшивши закони, можна було утихомирити нобілів, була б рація так учинити, але гонор їхній такий, що вони не вгамуються, доки їх до цього не присилують. Але інші, розважливіші й мудріші, гадали, що коли пом'якшувати закони не коштує великої праці, то не доводити справу до рукопашної вельми істотно. Їхня думка взяла гору, і, отже, ухвалено, що віднині для позову проти нобіля потрібні свідки.
XV
До зброї не дійшло, одначе обидві сторони залишилися при своїх обопільних підозрах і дбали про укріплення фортифікацій і озброєння. Народ перелаштував владу, зменшивши число представників у Синьйорії, звідки виведено тих синьйорів, які розпиналися за нобілів. На чолі її зосталися народні ватажки роду Манчіні, Магалотті, Альтовіті, Перуцці і Черретані. Зміцнивши республіку, подбали про те, щоб оточити синьйорів більшою пишнотою й надійніше їх убезпечити: з цією метою року 1298 закладено підмурок Палацу синьйорії, а перед ним розбили площу, розібравши оселі роду Уберті. Водночас почато мурування нових в'язниць. Споруди ці заверпіено всього за кілька років. Зроду наше місто не було в кращому й благодатнішому стані, ніж тоді, бо зроду так не