домів нобілів пристали роди пополанів, отож майже все місто роз'їдали їхні чвари. Вигнані з батьківщини гвельфи знайшли притулок в краю Горішнього Валь д'Арно, де вони мали більшу частину своїх фортець, і там вони відбивалися від своїх ворогів як тільки могли. Але після смерті Фрідріха ті з флорентійців, які мали добрий достаток і тішилися великою довірою людності, подумали, що краще об'єднати городян, ніж руйнувати Флоренцію, підтримуючи розкол. Діяли вони так успішно, що гвельфи, вдаривши лихом об землю, вернулися, а гібелліни зустріли їх щиро (1250). Після цього замирення вони постановили, що наспіла зручна нагода на те, щоб запровадити таке урядування, яке забезпечило б їм свободу, і підготуватися до оборони, поки новий цісар не вбився в колодочки.
V
Отож вони поділили місто на шість частин і обрали дванадцять громадян, по двоє від кожної сестьєри, які справляли урядування, звалися вони старійшинами і щороку переобиралися. Щоб усунути кожну причину для ворожнечі, яка породжується черговими судовими ухвалами, призначалося, причому з числа чужинців, двоє суддів, один так званий капітан, а другий подеста, їм були підсудні всі кримінальні й цивільні справи, які виникали між громадянами. А що жоден лад не виживе без охорони, набрано двадцять збройних загонів у місті і сімдесят шість у сільській місцевості. До цих загонів було приписано всю молодь, і кожному молодому громадянину належало являтися при зброї під своє знамено, коли флорентійці закликатимуться до зброї наказом капітана чи старійшин. Кожен загін мав значок, що пасував до озброєння; так, арбалетники носили свої значки, а щитоносці свої. Щороку на Зелені свята новим затяжцям дуже врочисто вручалися корогви і ставилися нові воєначальники. Щоб надати пишноти своєму війську і водночас дбаючи про те, щоб кожен, хто відступив, швидко знайшов місце збору і міг знову вдарити на ворога, флорентійські громадяни ухвалили, що за військом має їхати колісниця, запряжена парою волів у червоних попонах, а на ній повинно маяти червоно-біле знамено. Під час виступу війська у похід цю колісницю викочували на Новий ринок і урочисто передавали ватажкам народу. А щоб усі заходи здавалися ще пишнішими, флорентійці завели дзвін, названий Мартінеллою, в який дзвонено протягом місяця перед військовим походом, щоб дати цим змогу ворогам приготуватися до оборони. Стільки зваги мали ці люди в своєму серці і стільки великодушності, що підступний напад на супротивника, який нині вважається шляхетним і мудрим вчинком, тоді мали за зраду і підступ. Дзвін цей возився в таборі, правлячи засобом подавати гасло варті і за кожної іншої служби.
VI
Оцим військовим і цивільним ладом і утримували флорентійці свою свободу (1256). Годі уявити собі, в яку силу й міць убилася Флоренція за найкоротший час. Вона не лише стала на чолі цілої Тоскани, але й рахувалася серед перших італійських міст, і хто знає, якої величі вона б сягала ще, якби її не шарпали так часто нові й нові чвари. За такого ладу флорентійці прожили десять років,