Місто кісток. Кассандра Клэр

Клері, радіючи, що в темряві не помітно, як кров ринула їй в обличчя.

      – А моє волосся світле від природи, – сказав Джейс. – Просто, для інформації.

      – І що ж ви тоді робили в ці останні три дні? – спитав Саймон, підозріливо звузивши свої темні очі. – У тебе й справді є двоюрідна бабуся Матильда, яка підхопила пташиний грип і потребувала догляду?

      – Люк справді таке ляпнув?

      – Ні. Він просто сказав, що ти поїхала провідати хворого родича, а телефон, імовірно, просто не працює в тій місцині. Так я йому і повірив. Після того як він прогнав мене з ґанку, я обійшов будинок ззаду і подивився у вікно. Спостерігав, як він пакує зелену дорожню сумку, ніби збирається кудись виїхати на вихідні. Саме тоді я й вирішив залишитися і постежити тут.

      – Чому? Тому що Люк спаковував сумку?

      – Він напхав туди повно зброї, – сказав Саймон, витираючи кров зі щоки рукавом футболки. – Ножі, пара кинджалів і навіть меч. Дивна річ, деяка зброя наче світилася. – Він перевів погляд з Клері на Джейса і назад. Його голос став таким же металічним, як і ножі Люка. – Тепер ти скажеш, що я це все вигадав?

      – Ні, – відповіла Клері. – Не скажу. – Вона подивилася на Джейса. Останні промені сонця відбивалися золотом у його очах.

      – Я хочу розказати йому правду.

      – Я знаю.

      – Будеш мене зупиняти?

      Він подивився на стило в руці.

      – Клятва Завіту зв’язує мене, а ти клятви не давала.

      Дівчина повернулася до Саймона, зробивши глибокий вдих.

      – Добре, ось що ти маєш знати.

      Сонце зовсім сховалося за обрій, і коли Клері завершила розповідати, на ґанку панувала темрява. Саймон слухав її розлоге пояснення майже байдуже, лише трохи скривившись, коли вона дійшла до частини про равенера. Коли дівчина закінчила говорити, вона прокашлялася – страшенно хотілося пити.

      – Ось так, – сказала Клері. – Якісь запитання?

      Саймон підняв руку.

      – У мене є запитання. Кілька.

      Клері обережно видихнула.

      – Добре, давай.

      Він вказав на Джейса.

      – Отже, він… Підкажи, як називають таких людей?

      – Він – Мисливець за тінями, – сказала Клері.

      – Мисливець на демонів, – пояснив Джейс. – Я вбиваю демонів. Насправді, це не так уже й складно.

      Саймон знову подивився на Клері.

      – Серйозно?

      Його очі звузилися, наче в душі він очікував, що дівчина відповість: усе це неправда, а Джейс насправді небезпечний псих, що втік з божевільні, й вона вирішила здружитися з ним лише з гуманності.