сказала дівчина.
– Ізабель має рацію, – погодився високий. – Урок семантики або демонології тут нікому не потрібний.
«У них дах поїхав, – подумала Клері. – Зовсім здуріли».
Джейс підвів голову та посміхнувся. Його трохи несамовитий рух нагадав Клері левів із документального фільму, який вона колись дивилася на каналі «Дискавері». Великі кішки так само піднімали свої голови, вдихаючи запах жертви.
– Ізабель з Алеком вважають, що я забагато говорю, – довірливо повідомив він полоненому. – Ти теж так думаєш?
Хлопець не відразу відповів. Його губи прошепотіли якусь лайку.
– Можу поділитися інформацією, – сказав він. – Я знаю, де зараз Валентин.
Джейс глянув на Алека. Той знизав плечима.
– Валентин уже давно в землі, – сказав Джейс. – Ця істота грається з нами.
Ізабель відкинула волосся з обличчя.
– Вбий його, Джейсе, – сказала вона. – Це створіння нічого нам не скаже.
Джейс здійняв руку, і Клері побачила тьмяний блиск леза. Воно було навдивовижу прозорим, чистим, мов кришталь, і гострим, як уламок скла. Руків’я оздоблене червоними каменями.
Полонений глибоко вдихнув.
– Валентин повернувся! – крикнув він, намагаючись послабити пута. – Увесь пекельний світ це знає. Я це знаю. Я можу розповісти вам, де він…
Раптом крижані очі Джейса спалахнули люттю.
– Клянуся ангелом, щоразу, коли ми ловимо одного з ваших виродків, він стверджує, що знає, де тепер Валентин. Та ми теж у курсі. Він у пеклі. І ти, – Джейс міцніше стиснув ножа. Край леза спалахнув вогнем, – зараз приєднаєшся до нього.
Клері не могла більше витримати. Вона вибігла з-за колони.
– Стійте! – вигукнула вона. – Ви не маєте права.
Джейс повернувся до неї. Від подиву він випустив ніж, і той брязнув об бетонну долівку. Ізабель й Алек також обернулися зі схожими виразами обличчя. Блакитноволосий юнак приголомшено застиг із роззявленим ротом.
Першим отямився Алек.
– А це що? – запитав він, дивлячись то на Клері, то на своїх приятелів, начебто їм це було відомо.
– Це дівчина, – відповів Джейс, оговтавшись. – Ти ж раніше бачив дівчат, Алеку. Твоя сестра – одна з них.
Він зробив крок до Клері, скоса зиркаючи на неї, ніби не вірив своїм очам.
– Приземлена, – промовив він, швидше сам до себе. – І вона нас бачить.
– Певна річ, що бачу, – сказала Клері. – Знаєте, я не сліпа.
– Саме сліпа, – Джейс нахилився, щоб підняти свого ножа. – Ти просто не знаєш про це. – Він випростався. – Ти б краще йшла звідси, поки не пізно.
– Я нікуди не піду, – сказала Клері, – бо ви вб’єте його. – Вона вказала на юнака з блакитним волоссям.
– Це правда, – визнав Джейс, граючись із ножем. – А тобі не байдуже, що з ним стане?
– Не-не-не можна, – пролопотіла Клері. – Не можна вбивати людей.
– Правильно, – відповів Джейс. – Не можна вбивати людей.
Він махнув рукою