нерозуміюче озирнувся на своїх співплемінників. А я, теж глянувши туди, здивовано бачу, як передні з того натовпу з криком задкують, налякано витріщаючись і розпачливо показуючи руками кудись поза мою спину. А задні, теж несамовито горлаючи, розсипаються навсібіч.
Рвучко обертаюсь і вже вкотре торопію.
4
Просто на мене мчить гігантська брила, точніше, велетенська тварюка огидно брунатного кольору, схожа на уламок скелі, вкритий потемнілим од часу й пилюки мохом.
Це схожий на кенгуру, але значно вищий та ширший звір, який до того ж не стрибає, а швидко біжить, перебираючи двома задніми ногами, що нагадують стовбури дерев.
Його неймовірно дрібні передні кінцівки, які він тримає напівзігнутими донизу перед собою на рівні грудей, дивовижно контрастують з великою зміїною головою на короткій товстій шиї. А тулуб потвори закінчується масивним хвостищем, який на ходу хилитається з боку на бік, тож скидається на те, ніби вона відразу й замітає за собою сліди.
З кожним кроком товстіших од слонячих ніг жива глиба, й так заввишки з п’ятиповерхівку, ще більше виростає. І вже чути, як від її багатотонного тупоту стугонить земля…
Фейерверк взаємосуперечливих вражень враз вибухає у свідомості й мовби аж підкидає мною. Та це ж тиранозавр! – впізнаю раптом у монстрі одного з м’ясоїдних ящерів, які появилися на Землі у крейдовому періоді її мезозойської ери, тобто мінімум 68 млн. років тому.
Проте й далі стою непорушно, приголомшений цим відкриттям. І отямлююся лише тоді, коли хижак уже за якихось кільканадцять метрів і з войовничим ричанням вищирює спрямовану на мене страхітливу пащу з рядами зубів, що виглядають, наче частоколи зі свіжообструганих загострених колод.
Притьмом зриваю з плеча гранатомет і, майже не цілячись, випускаю заряд у клекітливу й кликасту безодню.
Вибух розшматовує голову чудовиська, розкидаючи навсібіч закривавлені шматки плоті й костей. Вони дощем накривають півселища. Кістяні осколки, судячи з зойків, навіть ранять когось із його жителів. Мене ж ця злива оминає, бо перебуваю в мертвому просторі щодо епіцентру вибуху.
Однак схожа на астероїд істота, хоча й починає завалюватися набік, усе ще швидко суне на мене. Тож хапаю за плечі отетерілого вождя, котрий застиг поряд, і ми й собі вслід за аборигенами даємо ногам знати. Аби велетенський бездиханний валун, на який перетворився після мого пострілу динозавр, гепнувшись, не поховав і нас під собою.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.