але пам’ять про Віталія була присутня. Та це нікого не образило, мені здається, якби було по-іншому, то це образило б і Святослава, і Людмилу. А через повний час вагітності – 28 червня народився маленький Теофіл, перебравши собі ім’я від Святославового дідуся. Батьки не могли натішитися своїм первістком і самі собою.
Теофіл ріс здоровим, радісним, по-дитячому з кожним днем перевідкривав для себе світ, радів усьому, на що натикався його піонерсько-відкривацький дух. На нього молились, його любили, але розумно виховували обмеженнями. В чотири роки уже читав, щось конструював у своїй дитячій спроможності, не вилазив із гаража, коли тато там мав якісь клопоти.
Обжилися «москвичем». Отримали трьохкімнатну квартиру в О-зі по лінії роботи Людмили. Святослав їздив на роботу у Рівне, пам’ятаючи потрясіння Люди, не бажав відривати її від батьків. Мав відрядження і по Союзу, і за кордон, але не обділяв часом і сім’ю. Висока зарплата, нерідко – премії, цікава творча праця, захоплення збиранням платівок серйозної музики. Людмила… понад усе – Людмила, синочок, друзі. Відчував себе наповненим людським земним щастям.
Благополучно склалося з роботою і в Людмили: пенсіонерка – директор насіннєвої станції – мирно уступила молодій колезі свою посаду і благословила, думалося, на щастя.
Рівненський завод високовольтної апаратури був відомий в Європі, в Африці, в Азії, в Південній Америці своїми добротними трансформаторами, трансформаторними станціями. Ринки вище названих частин світу були підпорядкованими Рівненському високовольтному заводу, Союзові, з яким не міг справитися, чи такий уже конкурентноспроможний, Захід.
В цьому була і заслуга головного конструктора заводу Святослава Васильовича Білогая. Людмила не мала потреби міняти прізвища, хоч воно і дуже рідко зустрічається, але на цей раз побралися однофамільці.
З часу горбачовського красноговоріння-облудоваріння на заводі побувало багато іноземних делегацій: одні дивувалися, другі завидували, треті – приглядалися. Прийшло світове визнання: відзнака «Факел Бірмінгема» за найкраще пристосування до ринкових умов з непереможною конкурентною спроможністю. Ніяких хмар, ніякого туману.
Але за спиною потужних виробників-заводів і сільськогосподарських комплексів планувалось-готовилось роздержавлення, приватизація, акціювання злодійськими руками злодійських світових і своїх вітчизняних сил. Не обійшла ця біда із нерозуму і підступності і Рівненський завод високовольтної апаратури.
Спочатку завод став акціонерним товариством з обмеженою відповідальністю за долю трьохтисячного колективу робітників, а пізніше – спільним підприємством з якимось хирлявим, завшивленим промисловим австрійським об'єднанням з Відня. Настав період, коли на захід через прибалтійські порти щодругого дня поїхали-попливли українські ешелони не тільки з відходами міді, алюмінію, бронзи, латуні, а з «відходами» кольорових металів із новеньких двигунів,