навіть якщо він не може його бачити. Сонце сідало, його промені миготіли на поверхні ріки, змушуючи його мружити очі. Він підвів руку до чола, прагнучи захиститися від світла, й став вивчати приплав. Він бачив напівроздягненого літнього чоловіка, який разом з дружиною підтягував човна до стапеля. Неподалік від доку був ще один голий до пояса чоловік, що колупався в двигуні. Він бачив ще кількох людей: пару середнього віку, яка метушилася на палубі яхти, групу молодиків, що розвантажували холодильник після дня на воді. Далі він побачив човна, який саме відходив від приплаву, сподіваючись спіймати вечірній бриз. Усе виглядало звично. Він уже готовий був піти геть, коли раптом помітив чорнявого чоловіка у синій штурмівці, який витріщався на нього. Довсон опустив руку, і чоловік повторив його рух, наче відображення у люстрі. Довсон відступив назад, і незнайомець – так само. Йому перехопило подих, серце калатало як скажене.
Цього насправді нема. Цього не може бути.
У контровому світлі риси чоловікового обличчя неможливо було розгледіти, і, незважаючи на освітлення, Довсон був певний, що знову бачить чоловіка, який являвся йому спершу посеред океану, й потому – на рятувальному судні. Він кліпнув очима, намагаючись сфокусуватися. Коли очі пристосувалися до освітлення, він побачив на приплаві лише стовп із прив’язаними до верхівки потертими линвами.
Побачене глибоко стурбувало Довсона, і він раптом відчув необхідність поїхати до Така просто зараз. Багато років тому гараж був для нього прихистком, і він ураз пригадав, яким спокоєм наповнювало його те місце. Йому конче не хотілося жодних балачок, котрі неодмінно супроводжували поселення до номера: він хотів лишитися на самоті, щоби скласти докупи побачене. Одне із двох: або струс був сильнішим, ніж вважали лікарі, або вони мали рацію щодо стресових ситуацій. Рушивши до шосе, він вирішив навідатися до лікаря після повернення до Луїзіани, хоча побоювався почути від них те саме, що й раніше.
Він гнав подалі неприємні думки, опустив скло і вдихав землистий запах сосен та солонуватої води, коли їхав крізь ліс. За кілька хвилин він з’їхав на дорогу до Такової ділянки. Брудна ґрунтівка, далі поворот, і от уже й Таків будинок, перед яким, як не дивно, було запарковане чиєсь «БМВ». Він знав, що воно не Такове: по-перше, занадто чисте, а по-друге, старий у жодному випадку не придбав би іномарки – не через те, що не вірив би у її якість, а просто через те, що не мав метричних інструментів, аби полагодити. Крім того, Так завжди надавав перевагу вантажівкам, особливо тим, що випускалися в 1960-х. За довгі роки він устиг придбати й відлагодити їх із півдесятка – їздив на них, доки не знаходився перший-ліпший покупець. Його завжди цікавив радше процес реставрації, а не гроші.
Довсон зупинився поряд із «БМВ» й вийшов з авто, здивований тим, як мало змінився будинок. Навіть коли Довсон жив тут, дім Така виглядав розвалюхою. Таким він був і тепер: тут і там видніли недоробки й недоглядки. Аманда колись навіть подарувала Такові вазона, щоби