помилки у своїх взаєминах зі мною.
– Чому ти так думаєш?
– Бо вони хочуть мати мене в Единбурзі, аби бути певними, що шотландський король дотримуватиметься нового союзу з Англією. Вони хочуть, щоб я підтримувала його дружбу з Генрихом. Вони думають, що коли я стану королевою Шотландії, то Яків ніколи не вторгнеться в королівство мого зятя.
– А насправді? – прошепотіла я.
– Вони помиляються, – сказала вона мстивим голосом. – Вони дуже й дуже помиляються. У той день, коли я стану королевою Шотландії й матиму армію, якою зможу командувати, й чоловіка, який дослухатиметься до моїх порад, я перестану служити Генриху Тюдору, я не переконуватиму свого чоловіка дотримуватися мирного договору з Генрихом. Якщо я буду досить сильною і знайду потрібних мені союзників, я виступлю в похід проти самого Генриха Тюдора й поведу на південь армію, яка принесе із собою терор.
– Ти вторгнешся з армією шотландців? – прошепотіла я.
Англію опановував справжній жах, коли їй загрожувало вторгнення шотландців, армії варварів, яка накочувалася з холодних рівнин півночі, грабуючи все.
– Проти Генриха? Щоб посадити нового короля на трон Англії? Претендента з династії Йорків?
Вона навіть не кивнула мені, а тільки широко розплющила свої сірі очі.
– Але що ж буде зі мною? – просто запитала я. – Що буде зі мною і з моєю дитиною?
Ми вирішили, що я спробую поговорити з Генрихом. Тижнями він готувався вирушити в подорож, тому приходив до моєї кімнати й спав у моєму ліжку кожної ночі. Цим він намагався підтвердити свої претензії на дитину медового місяця. Він не доторкався до мене, щоб не зашкодити дитині, яка росла в моєму вже збільшеному животі. Але він вечеряв біля каміна, а тоді лягав у ліжко поруч мене. Здебільшого він спав неспокійно, його турбували сновидіння. Часто він по кілька годин стояв уночі навколішках, і я думала, його мучить усвідомлення, що він пішов війною на законного короля, порушив закони Бога і розбив моє серце. У темряві ночі його совість говорила голосніше, ніж амбіції його матері.
Іноді він приходив пізно після тривалого сидіння зі своєю матір’ю, іноді приходив трохи п’яний після вечірки з друзями. У нього було мало друзів – лише ті, з якими він перебував у вигнанні, чоловіки, яким він міг довіряти, адже вони товаришували з ним, коли він лише претендував на престол, і вони перебували в такому самому розпачливому становищі, як і він. Він захоплювався лише трьома чоловіками: своїм дядьком Джаспером і своїми двома новими родичами, лордом Томасом Стенлі й сером Вільямом Стенлі. Вони були його єдиними радниками. Цієї ночі він прийшов рано й замислений із кількома аркушами паперу в руках, то були прохання від чоловіків, що підтримували його, а тепер хотіли одержати свою частку від багатства Англії, – босі вигнанці, які просили, щоб їм віддали черевики загиблих супротивників.
– Мій чоловіче, я хочу з тобою поговорити.
Я сиділа біля каміна з розпущеним волоссям в нічній сорочці, накинувши на плечі червоний халат. Я приготувала для нього теплий ель і кілька маленьких