який хоче їм щось продати, – здебільшого просто вбогий сіромаха, який навіть не має за що повечеряти. Тому торговець відчуває свою перевагу, адже саме з його ласки митець отримує кусень хліба. Розумієте?
– Прекрасно розумію. Хоч митцем я не був ніколи. Але на таких справах добре знаюся.
– Отже, ви знаєте. Митців використовують завжди. І щоб справити враження великої любові до мистецтва, на якому вони наживаються, і до творців, яких вони використовують, торговці створюють художні галереї. Іншими словами, час від часу організовують виставки. Чинять вони це з двох причин – щоб заробити на митцеві, якого вони зв’язали угодою по руках і ногах, щонайбільше грошей і, звісно ж, щоб він здобув популярність і став знаменитий. У цьому полягає їхнє жалюгідне алібі – так вони хочуть заслужити звання покровителя.
– Отже, це вони – паразити мистецтва? – перепитав я вже навіть весело.
– Ні, вони – ні! – сказав Льові-старший, закуривши цигарку. – Вони роблять для мистецтва бодай щось. Паразити ті, хто продає витвори мистецтва без будь-яких магазинів чи галерей. Вони використовують ту зацікавленість, яку інші викликають своїми виставками, самі ж узагалі не витрачають грошей. Вони торгують у себе вдома. У них немає жодних видатків, окрім хіба що зарплатні секретарці. Вони навіть не платять за оренду, записуючи її до торгових видатків, – бо це ж у них у кімнатах картини висять! І вся сім’я живе собі там радісно і безкоштовно. Поки ми важко працюємо, сваримося з працівниками й витрачаємо на них свої кревні гроші, паразит спить до дев’ятої, тоді диктує секретарці листи і, як павук, чекає на покупців.
– А хіба ви не чекаєте на покупців?
– Не у такій розкоші, як ті глитаї. А як звичайний працівник. Не як пірат!
– Містере Льові, а чому б і вам не стати паразитом?
Він зиркнув на мене спідлоба.
Я зрозумів, що питання недоречне.
– З етичних міркувань? – запитав я.
– Гірше. З фінансових. Чинити, як пірат, можна тоді, коли ти й багатий, як пірат. І коли маєш якісний товар. Інакше тебе пошиють у дурні. Просто прекрасний товар.
– А хіба пірат не продає товарів дешевше? У нього ж видатків менше.
Льові засунув цигарку в ступку епохи Відродження, але відразу ж витягнув її звідти, розгладив і знову закурив.
– Та ж ні, дорожче! – заволав він. – У тому-то й річ! А багаті дурні дозволяють себе ошукати і свято вірять у те, що купили дешевше. Люди, які заробили мільйони своїм потом і кров’ю, потрапляють на гачок тих ґендлярів, які, на жаль, користуються їхнім снобізмом та суспільним статусом, і ті летять у пастку, як мухи на клейку стрічку! – З його цигарки сипалися іскри, як із бенгальського вогню.
– Усе залежить від обгортки! – бідкався він. – Скажіть новоспеченому мільйонерові, що йому треба купити Ренуара, – і він візьме вас на кпини, бо не знатиме – картина це чи велосипед! Але натякніть лишень, що Ренуар підвищить його соціальний статус, і він відразу купить кілька полотен! Розумієте?
Я слухав із задоволенням. Час від часу