дерева сиділи два русяві хлопчаки, обидва в полотняних сорочках. Колись білий, густо розшитий складними кольоровими візерунками одяг нині був подраний і сірий, ніби пилюка при дорозі, на якому тільки й втрималася чорна та червона журба ниток вишивки. Сиділи вони і гомоніли між собою, і та розмова повторювалася, напевне, вже не один раз.
– Василю, ось закінчиш навчання, тобі якихось три роки зосталося, і що далі робитимеш? – спитав один.
– Працювати піду, – відповів Василь, обточуючи гілку кишеньковим ножичком.
– Де? – не вгавав хлопчик, що почав розмову.
Василь промовчав: він сам багато думав про це, а ще й його найкращий друг Микола з ранку до ночі набридає розпитуваннями про майбутнє.
– Ну, і де ти працюватимеш? – причепився Микола. – Ось, де твої батьки?
– Там, де й твої: пішли каміння збирати, – Василь підвівся і поглянув навкруги, вдивляючись у темно-зелене смерекове море, яке тонкими голками верхівок дерев кололо високу блакить.
У безмежному небесному океані плавав гордий мисливець орел-беркут.
– Вони його щодня перекладають з місця на місце. А каміння не меншає: легше, мабуть, гори розібрати, ніж теє каміння повизбирувати, що річка принесла.
– Ось бачиш! – Микола не міг схаменутися. – Кого річка не вбила, того голод на той світ відправить, бо нічого на камінні не росте, а воно тепер скрізь. Тікати треба!
– І куди це ви тікати зібралися? – поцікавився інший голос, мелодійний і багатий на інтонації.
Василь озирнувся, облишивши гілку, і побачив, що до них іде Захар, стрункий високий чорнявий гуцул, який торік, закінчивши інститут, повернувся з Франківська. Його сумні темно-сірі очі наче бачили крізь людей та речі, а сам він ніколи не всміхався по-справжньому – звідколи під час осінньої повені загинула його родина, а у весняну на очах у хлопця його кохану понесла ріка. Тоді він безсило стояв і дивився, бо стрибнути у стрімкий вируючий потік – вірне самовбивство. Лише довгий пояс, прикрашений символічними стародавніми візерунками, де на чорному оксамиті стрімкі лінії розсипалися бісером і яскравими нитками, залишився йому на згадку про кохану. Хату родини Захара ще восени знесла ріка, і сусіди прийняли парубка до себе.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.