Етнологія для народу. Свята, традиціі, звичаі, обряди, прикмети, вірування українців
і пов’язування намітки, переїзд нареченої в дім чоловіка.
Весільний обряд тривав тиждень, у більшості регіонів весілля починали в п’ятницю. Головні дії весілля, зокрема й другий посад молодих, відбувалися в домі нареченої. Посад молодих – обрядове єднання наречених за столом під час виконання таких важливих дій, як розділення короваю й пов’язування нареченої хусткою.
Дошлюбні обряди символізують поривання нареченої з минулим: вона прощалася з домівкою, оплакувала своє дівування (як вважали, чим голосніше наречена плакала, тим щасливіше складеться її доля в шлюбі). З другого боку, починався новий етап її переходу. Зміна соціального становища нареченої символізувала смерть у попередньому статусі та народження в новому. Процес обрядового переходу для нареченої був більш актуальним, ніж для нареченого, оскільки саме вона переходила в нову сім’ю.
Слід зауважити, що на весіллі основним видом родинно-обрядової спорідненості вважали весільні чини, зокрема весільного батька й весільної матері, які на сирітських весіллях грали неабияку роль, бо за народним звичаєм шлюб зазвичай набував чинності за наявності батьківського благословення.
Червоний прапор як символ цноти, с. Антонівка, Херсонщина. Фото І. Кисіля
Потрібно акцентувати увагу на тому, що в деяких регіонах одним із кульмінаційних моментів весільного обряду була комора – перевірка нареченої на цноту. Щоправда, цей обряд не характерний для всіх регіонів України: у деяких він був однією з найважливіших складових весілля (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Полісся), в інших – проводився спорадично (Слобожанщина, південно-східні райони, Центр), і майже не був відомий на Поділлі й Півдні України, у західних районах і Карпатах). Слід підкреслити, що цей обряд відбувався в регіонах, де практикували спільну ночівлю молоді на вечорницях.
Назва обряду пішла від назви споруди для зберігання зерна та інших продуктів, речей і господарського реманенту. Під час весілля в коморі стелили шлюбну постіль. Тут за народним звичаєм мала відбутися перша статева близькість молодих.
Слід сказати, що звичай облаштовувати нареченим постіль у коморі був невипадковим і мав символічний характер. Наречений і наречена перебували в перехідному стані: вони вже не були хлопцем і дівчиною, але ще не стали чоловіком і жінкою. Так само комора перебувала в «перехідному» становищі: вона розташовувалася в межах освоєної території, де була худоба, харчові припаси тощо, але водночас не була хатою.
Під час цього обряду молодята проходили випробування: дівчина мала продемонструвати присутнім (власне, усій сільській громаді) доказ своєї цноти, а наречений – спроможність «добути калину». Існують навіть свідчення, що допускали заміну нареченого (у разі його статевої неспроможності) на дружка, що засвідчує, по-перше, виняткове значення факту успішної ритуальної дефлорації, а по-друге, другорядність способу, у який вона була здійснена.
Ступа й товкач