ввійшли жовніри.
– Що тут ся стало? – запитав ротмістр.
– Нічого. Ми вже йдемо, – сухо сказав старший пан.
Ротмістр, упізнавши його, вклонився.
– Пане суддя…
Старший пан продовжив:
– Панство з околиці також може іти собі додому: дуже не хочеться, аби нині, на таке велике свято, пролилася чиясь кров.
Ротмістр оглянувся на старшого Шелестовича.
– Ми проведемо панство до брами…
Кульчичани невдоволено загомоніли, однак батько Юрія притишив цей гул жестом своєї руки, а тоді звернувся до панотця:
– Дякуємо вам, отче. За все дякуємо.
– Ви є справжні християни, жертводавці храму цього, тому двері нашої церкви кожен день відкриті для кожного з вас. Во ім’я Отця і Сина і Духа Святого.
Шелестович перехрестився, поцілував панотця у руку, і кульчичани всі гуртом рушили до своїх саней…
Розділ VІ
Міщуки з передмістя запросили кульчичан до себе на гостину, і ті забавилися в Самборі аж до самого вечора. Коли стемніло, шляхта посідала хто на коней, хто на сани, й подалися додому, виїхавши на Львівський шлях.
Під вечір почав сипати дрібненький сніжок. Було прохолодно, подував вітерець, граючись вогнями смолоскипів. Пахло різдвяним морозцем, навкруги – святкова тиша і лише дзвіночки святково дзеленчать на кінській упряжі.
Дорога була важка – снігопад посилився. Він сипав просто в очі, так що доводилося мружити їх. Їхали тихо, без коляди – помучилися за цілий день, однак всі були задоволені. Посвяткували на славу: поколядували, погостилися, а найголовніше – не лишили у свято на самоті самбірську церкву.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.