проходить до найграндіознішого середньовічного замку «Божественної комедії».
Не можна сказати, що у Данте звичайне людське життя було малокровним. Проте внутрішнє життя було до такої міри інтенсивне, розлоге, йшло такими глибинами почувань, що організм поета часто не витримував вулканічних струсів своєї душі. Так мучився ще один геній, виборсуючи найпотужніші у світовій культурі статуї і фрески – спадкоємець Дантового безмежжя Мікеланджело Буонарроті. Навколишній світ, суєта суєт все далі віддалялися, ставали міражем, сновидінням, а світ фантазії ставав дедалі реальнішим – різкішали тіні од невідомого джерела світла.
Перлина Дантової юності «Vita Nuova» була повністю витримана в дусі dolce stil nuovo (школи «солодкого нового стилю»), представниками якої були в Італії Ґвідо Ґвініцеллі, болонський поет, і Ґвідо Кавальканті, флорентієць, найближчий приятель Аліг’єрі.
Законами цієї поетичної школи було суворе поєднання найвищої ученості з найзугарнішими риторичними аксесуарами вислову. Сліди навчання в цій системі залишились і в найпізніших терцинах «Раю».
«Vita Nuova» – це історія першого юнацького почуття в усіх його перипетіях; усе відкривається, все стає видимим, варто тільки скинути містичні лати з його ніжної шкіри. Так, спроможність крил вивірялась у небі першого юнацького почуття. Містичні лати знекровлювали слабих. Його ж муза хоча інколи й тяжко поверталась у чавунних обладунках Середньовіччя, зате ніколи не страждала на задишку – носіння лат зобов’язувало мати неабиякі м’язи.
Взагалі, історія його поетичної діяльності підтверджує стару і добру істину: геній від джерел до гирла має якесь одне, добре ним облюбоване річище ідей і проблем, в юності лише тонко і, може, несміливо окреслює їх, у зеніті життя, упевнившись у своїх можливостях, розриває береги усталеного і суворо торжествує найбільшою радістю обранця богів – радістю першовідкривача.
Якою мірою зухвальства були наділені його можливості, коли в юнацькій поемі він, віруючий католик, уже насмілювався поставити свою любов у центр всесвіту, долю її вирішувати злагодженими рухами дев’яти сфер по Птолемею, Беатріче поставити під знак «дев’яти», тобто оголосити чудом, корінь якого перебуває лише в дивній трійці, тобто в триєднанні Бога, а потім ще й брати нас на ось такий найвитонченіший кпин: може, для витонченішої людини тут проглянуть витонченіші причини, але це саме те, що мене вдовольняє. Так уже біля джерел Данте зумів створити такий ліричний світ, неосяжний обсягом, глибочезний своїм проникненням у суть явищ, гармонійний побудовою, особистий і водночас загальнолюдський, що перевершити його ще не наважився ніхто протягом багатьох століть.
Міра його зухвалості була його буденною мірою. Так, коли померла ота справжня Беатріче з блідим чолом, він написав листа пріорам Флоренції з приводу її скону, настільки серйозно він був переконаний, що всі поділяють його горе. І хто зна, який дощ глузувань сипонув на голову поета з боку людей, що були заклопотані