стіни інтернату вже були далеко позаду, але жодного слова поміж компаньйонами промовлено не було. Мітелик ображено мовчав і намагався вигнати холод із голови. Пам’ять підказувала йому неприємні образи з «Чужого» та інших «ужастиків». Одноокий посміхався своїм думкам. Індиго підставляла вітру з вікна воронячі пасма свого волосся.
– У тебе якісь неправильні уявлення про світ, – сказав Мітеликові Яра.
– А в тебе уявлення правильні? – старший консультант зняв «конспіративні» окуляри і кинув їх у «бардачок».
– Він думає, що ми божевільні, – пояснила Індиго.
– Так. Я дійсно думаю, що ви божевільні! – Мітелик обернувся, щоби бачити обличчя дівчини. – Ви довбані клоуни! Ви воюєте з привидами!
– А хто тоді вбив Боба? Привиди? – Одноокий почав обгін великої вантажівки. – Цю країну грабують привиди? Світом правлять привиди? Це ти клоун довбаний, а не ми!
– О, нарешті ми дійшли до світових проблем! Нарешті! Це ти, шановний, начитався мудацьких теорій. Світ різноманітний. Світ різновекторний. У ньому тисячі різних сил змагаються за владу і гроші. Вони врівноважують одне одного. І тільки лузери думають, що десь там є одна-єдина злойобуча таємна влада, яка заважає їм колупатися в носі. Нікому не стане сили встановити єдиновладдя. Немає ніякого єдиного центру влади і бути не може. Не-ма-є!
– А ніхто й не каже, що зараз десь існує єдиний центр влади, – Яра залишив вантажівку за кормою і вдоволено вдивлявся у чистий шлях попереду. – Але ми кажемо: існують рівні інформованості, рівні контролю. Існують давні центри Сили та їхні адепти. Є лялькарі і є ляльки. Ляльки не повинні знати чогось певного про лялькарів. Хто знає, того – у скриню. Старий Адамчук знав. Боб знав. І ми тепер дещо знаємо.
– Які ми круті! І що далі? Партизанська війна проти світового уряду?
– Він чисто дурний, – сказала Індиго своїм підсумковим голосом.
– Ми вже під’їжджаємо, – повідомив Одноокий. – Теоретичну суперечку, з вашого дозволу, закінчимо після справи. Ти щось бачиш? – спитав він дівчину.
– Ні.
– Артефакт?
– Ні.
– Їх?
– Ні.
Одноокий звернув авто у поле. Автівка застрибала стернею. За рівною алеєю молодих тополь вималювалися кольорові й шиферні дашки дачних будинків. Більшість із них виглядали, як облізлі курники. Але на першій лінії кооперативу стояли свіжі споруди.
Компаньйони залишили автівку у полі, між двох порослих бур’яном горбів. Лише кілька корів підійшли подивитися на приїжджих. Залишаючи автівку, Одноокий прихопив шкіряну торбу, вочевидь, важку. Коли він витягав її з салону, старший консультант побачив, як напнулися жили на руках у Яри. Потім вони рушили до дачного кооперативу. Індиго йшла в авангарді, легко перестрибуючи через старі калюжі. Мітелику подумалося, що для стороннього спостерігача вони повинні виглядати дуже дивно й навіть кумедно. Циганкувата пацанка, одягнена у секонд-генд, худий бандюган з великою торбою, з грацією сірого богомола, і молодий інтелектуал у модельних туфлях і тінейджерській