6
На відміну від легковажного Стінгера, я розробив детальний план утечі. Частиною цього плану було заплутати власні сліди за допомогою колишнього партнера. Він не дурень, тож одразу здогадається, хто його підставив. Якщо Стінгер розкаже поліції, що я повернувся до Перлі Гейтс, – це на краще. Я не хотів залишати Біллівілль, принаймні зараз.
Приміщення орендовано через агентство, усі транзакції проведено за допомогою комп’ютера. Я навідав цю квартирку перед своїми банківськими пригодами та дещо підготувався. Зараз така завбачливість стала в пригоді. Я ввійшов крізь службові двері повністю автоматизованої будівлі після того, як вимкнув сигналізацію, скориставшись прихованим перемикачем, який додумався там установити. У перемикачі вмонтовано таймер, тож мав довгі десять хвилин, щоб дістатися до приміщення. Не поспішаючи, я відімкнув замок, увійшов, зачинив за собою двері, потім плентався три поверхи вгору повз порожні очі деактивованих камер і невидимі й на цю мить безпорадні інфрачервоні промені. Коли я ступив до свого офісу, зоставалося ще дві хвилини. Я затулив вікна, ввімкнув світло й кинувся до бару.
Холодне пиво ніколи так не смакувало. Не встиг я ще як слід ковтнути – забурчав мій порожній шлунок. Після другого ковтка я розірвав пакет зі смаженими реберцями свинобраза і дістав найбільше ребро – завдовжки з мою руку. Ням-ням!
Вимитий, поголений, за третім пивом я почувався набагато краще. «Ввімкнути», – наказав я терміналу й увійшов у мережу. Мій запит був простим: усі повідомлення в газетах упродовж останніх п’ятдесяти років, усі посилання, усі згадки про злочинця Слона, жодних копій, тільки оригінали. Друк.
Іще до того, як сьорбнув пива, з факсу полізли перші аркуші. Повідомлення десятирічної давнини, що лежало зверху, виявилося найсвіжішим. Не дуже цікава інформація з міста Декалогг на іншому боці планети. Поліція в барі затримала літнього містянина, який називав себе Слоном. З’ясували, що в цього пана загострення старечого маразму, а розслідування привело до будинку людей похилого віку, звідки й утік самозванець. Я взяв наступний аркуш.
До ранку я так утомився, що задрімав у кабінеті, де можна було навіть розкласти ліжко. На світанку, збадьорившись великою чашкою кави, переглянув останню сторінку з купи, що валялася на підлозі. Папір позолотили перші сонячні промені. Я вимкнув світло та цвіркнув крізь зуби, вивчаючи зміст статті.
Цікаво. Злочинець, який вихваляється своїми злочинами – завжди залишає на місці крадіжок маленькі зображення шахового слона. Достатньо примітивні, такі легко підробити. Саме це я, недовго думаючи, і зробив. Потім помилувався картинкою з відстані витягнутої руки.
Першого слоника знайшли в порожній касі автоматизованої алкогольної крамниці шістдесят вісім років тому. Якщо Слон почав кар’єру підлітком, як оце я, йому зараз має бути приблизно вісімдесят років. Прекрасний вік, якщо зважати, що середня тривалість життя нині подовжилася до ста п’ятдесяти років. Але як пояснити його мовчання? Минуло п’ятнадцять років відтоді, як він зоставив