примушувати його кудись пертися проти його волі.
Майже годину я скаженів, плюючись прокляттями в густе вариво ночі, поки темрява за вікном не заіскрилась іонами гіркоти та гніву. Затим, знесилений, завалився в ліжко, затиснув голову обома руками і, втупившись у стелю, лежав посеред гострих уламків власних ілюзій і надій.
ІІІ. Люди вогню
Світ не створено для розумних. Його створено для впертих і твердолобих, які не можуть втримати в голові більше однієї думки водночас.
Справжня сміливість нечасто обходиться без нерозважливості…
Я сидів на самоті у маленькій квартирці на північній околиці Стокгольма. Моя оселя містилася на нижньому поверсі студентського будиночка із восьми квартир, через що у прочинене вікно безцеремонно вдиралися кущі, які розкошували на газоні попід стіною. Я відчував, як з їхніх в’юнких гілок і молодих ніжно-зелених листочків акурат мені на ліжко скапував колючий холод. Весняні ночі у Швеції бувають страх якими холодними.
Услід за холодом крізь шибу неквапом уповзало двадцять третє травня.
Я не спав. Мене сіпало чи то від холоду, чи то від розпачу, а може, від того і від того водночас, з голови не йшла одна-єдина в’їдлива думка про те, як мені тепер учинити. Я пригадував усе, що сталося після пам’ятного вечора в Gamla stan’і, затим ліз іще глибше, заново проходячи весь шлях – від зародження Мрії й аж до теперішнього моменту, і ніяк не міг збагнути, де все пішло не так. А все йшло до того, що від поїздки доведеться відмовитись. Я мав час, наскладав удосталь грошенят, почував дике бажання їхати, але не міг наблизитися до Мрії ні на міліметр. Мені було неймовірно важко із цим змиритися, як, певне, важко змирятися із програшем майже на фініші. Втім, факт залишався фактом, і я мусив визнати, що Мрія так і зосталася Мрією, кокетливо зіскочивши з моїх колін саме в ту мить, коли я, як здавалося, намертво стиснув її у своїх обіймах.
Гадаю, ніхто на моєму місці не вагався б, навіть охоче затушував би невдачу отим сіреньким «потім», адже причин для ретирування, якими можна було обґрунтувати відмову, набралося більше, ніж достатньо. Що не кажіть, а пертися самотою на місяць до Мексики, подорожувати автостопом, ночувати бозна-де, не маючи при цьому жодної живої душі на всьому материку, яка б переймалася твоєю долею, і, що найважливіше, зовсім не знаючи іспанської, не вельми скидалося на розумну ідею. Нормальний, тверезо мислячий Homo sapiens, добропорядний християнин і справний платник податків нізащо не погодився б на таку диявольську авантюру лише задля того, аби зреалізувати власну забаганку. Одначе, на щастя (а чи на лихо), на нашій зморщеній планеті ще знайдеться зграйка індивідів, затертих між нетрів бетонних джунглів, яким визначення «тверезо мислячий» пасує так само, як епітет «пухнастий сміхотун» – алігаторові.
Тієї холодної весняної ночі я був готовий поповнити їхні лави.
Річ у тім, що на початку я знехтував поясненням одного, на перший погляд, нікчемного нюансу моєї