рекомендую своїм клієнтам не показувати батькам та іншим членам родини речі, які ви збираєтеся викинути. Справа не в тому, що вам є чого соромитися. У прибиранні немає нічого поганого. Але бачити, як діти щось викидають, – це великий стрес для батьків. Об’єм сміття може викликати в батьків стурбованість, чи зможуть їхні діти прожити з тим, що залишилося. До того ж замість того, щоб радіти незалежності та зрілості своїх дітей, часто батьки боляче сприймають те, що одяг, іграшки та подарунки на згадку опиняються в сміттєвих пакетах, особливо якщо діти отримали ці речі від них. Не показувати ті речі, що ви хочете викинути, – прояв тактовності. Також ви захищаєте своїх рідних від накопичення більшої кількості речей, ніж їм потрібно. До цього моменту ваші родичі були повністю задоволені тим, що мали. Коли вони бачать, чого ви вирішили позбутися, то можуть відчути провину за таке явне марнотратство, але ті речі, які вони витягають назад зі сміттєвих пакетів, лише збільшують тягар непотребу у вашому домі. І нам має бути соромно за те, що ми змушуємо їх нести такий тягар.
У більшості випадків саме матері повертають одяг своїх доньок назад, хоча майже ніколи його не носять. Жінки, з якими я працюю і яким приблизно п’ятдесят-шістдесят років, зрештою викидають ті речі, які їм віддали їхні доньки, так жодного разу й не надягнувши їх. Думаю, нам варто уникати таких ситуацій, де любов матерів до їхніх доньок перетворюється на тягар. Звичайно, немає нічого поганого в тому, що члени сім’ї користуються речами, які вам непотрібні. Якщо ви живете зі своїми рідними, то можете їх спитати: «Чи є якісь необхідні вам речі, які ви плануєте придбати?» – перед тим, як почати прибирання, і тоді, якщо ви натрапите саме на те, чого вони потребують, подаруйте їм цю річ.
Якщо ви не ладите зі своєю сім’єю, причиною може бути ваша кімната
«Навіть якщо я прибираю, інші члени моєї сім’ї знову створюють безлад».
«Мій чоловік – скнара. Як мені переконати його викинути непотріб?»
Те, що ваша сім’я не підтримує ваших спроб створити «бездоганний» дім, може дуже дратувати. У минулому я проходила через це багато разів. Був час, коли я настільки захопилася прибиранням, що однієї своєї кімнати мені було недостатньо. Я охоче бралася за кімнати своїх брата й сестри та за інші приміщення будинку. І щоразу мене розчаровувала моя неохайна сім’я. Головною причиною розчарування була шафа, яка стояла посередині дому. Як на мене, більшу частину цієї шафи займав непотрібний мотлох. Плічка були обвішані одягом, який моя мама ніколи не носила, та костюмами мого тата, які вже давно вийшли з моди. Коробки з коміксами, що належали моєму братові, загромадили всю підлогу.
Я чекала зручного моменту, аби поставити власникові цих речей таке питання: «Тобі ж це більше не потрібне, так?» Але у відповідь звучало: «Ні, потрібне» або «Я сам потім це викину», – проте ніхто цього так і не робив. Щоразу, дивлячись на цю шафу, я важко зітхала й нарікала: «Чому всі продовжують накопичувати речі? Хіба вони не бачать, як я стараюся підтримувати порядок у домі?»
Чудово розуміючи, що в плані прибирання