Етті Шир пізніше і не хотіла, щоб копи знайшли їх тут, – просто про всяк випадок.
– Мій хороший, перед тим як надягнути чисті Бенові речі, тобі слід прийняти ванну. Про тебе зовсім не дбали. Ходімо.
Як медсестра, вона звикла до поганого запаху, але (також як медсестра) обожнювала мило та воду. Тому їй здалося, що останнім часом ніхто й не подумав викупати цього пацієнта. Звісно, Сміт іще не почав смердіти, але вже нагадував коня у спекотний день. Тут потрібна була мильна піна.
Він із задоволенням спостерігав, як вона наповнювала ванну. У палаті теж була ванна, але Сміт не знав, що її використовують, щоб утримувати воду. Все, що він знав, – обтирання у ліжку, та і те не так часто; заважав його стан, схожий на транс.
Джилл перевірила температуру води.
– Все добре; залазь.
Сміт не рухався. Він питально глянув на неї.
– Швидше! – різко сказала Джилл. – Лізь у воду.
Слова, які вона використала, точно були у його словнику людських слів, тому Сміт підкорився її наказу, – і його накрила хвиля емоцій. Цей брат хотів повністю помістити його тіло у воду життя. Ніколи він не удостоювався такої честі; наскільки він знав і вірив, нікому й ніколи ще не пропонували такого священного привілею. Тепер він почав розуміти, що ці інші краще від нього знають певні матерії життя… Факт, який він іще не ґрокнув, але мусив прийняти.
Ноги тремтіли; спершу він поставив у воду одну, потім іншу… і повільно сповз у ванну, аж доки повністю не занурився у воду.
– Гей! – крикнула Джилл і потяглася, щоб витягти його голову та плечі, а потім із жахом усвідомила, що, здається, тримає труп. Господи Боже! Він не може втонути, не зараз. Але це налякало її, і вона почала його трусити: – Сміте! Прокинься! Припини.
Сміт почув, що десь далеко його кличе брат, – і повернувся. Його очі вже не були спорожнілими, серцебиття пришвидшилося, а дихання відновилося.
– Ти в порядку? – вимагала відповіді Джилл.
– Я нормально. Я дуже щасливий… мій брате.
– Ти так мене налякав. Послухай, не пірнай під воду знову. Просто сиди так, як зараз.
– Так, мій брате. – Сміт додав кілька дивних квакаючих звуків, які для Джилл нічого не означали, зачерпнув воду так, наче це була надзвичайна коштовність, і підніс пригорщі до своїх вуст. Він доторкнувся до води, а потім запропонував її Джилл.
– Гей, не пий воду з ванни! Ні, я теж її не хочу.
– Не питимеш?
Він здавався таким ображеним, що Джилл знову не знала, що робити. Вона повагалася, потім нахилила голову і ледь доторкнулась губами до води в його долонях.
– Дякую.
– Можеш ніколи не відчувати спраги!
– Сподіваюся, ти також ніколи не відчуватимеш спраги. Але цього досить. Якщо хочеш пити, я принесу води. Але більше не пий з ванни.
Сміт здавався задоволеним і сидів тихо. До цього часу Джилл була переконана, що він ніколи не приймав ванни, і не знала, чого від нього чекати. Вона все обміркувала. Без сумніву, вона може навчити його… Але вони втрачають дорогоцінний