у жахливому шерстяному піджаку в «гусячі лапки» та непоганій сорочці; ще на ньому вражаюча кашемірова краватка від «Пол Стюарт», завдяки якій все це вбрання видається значно кращим, аніж воно є насправді. І от він розповідає ще одному хлопцю, теж греку, який п’є дієтичну кока-колу:
– Ти послухай, Стінґ був у «Чорнобилі» – ну, знаєш, місце, відкрите хлопцем, який відкрив «Тунель». І про це написали в «Пейдж сикс», там під’їхав хтось на «Порше 911», а всередині була Вітні,[55] і…
За нашим столиком Рівз розповідає Гемліну, як він дражнить волоцюг на вулиці, простягаючи їм долар і ховаючи його в останній момент.
– Слухай, це працює, – наполягає він. – Їх це настільки шокує, що вони замовкають.
– Просто… скажи… «ні», – кажу йому я, ставлячи склянки на стіл. – Це все, що тобі треба сказати.
– Просто сказати «ні»? – всміхається Гемлін. – І це спрацьовує?
– Насправді лише з вагітними бездомними жінками, – визнаю я.
– Схоже, ти не пробував «просто сказати ні» тій семифутовій[56] горилі на Чемберс-стрит? – запитує Рівз. – З люлькою для креку?
– Хтось щось чув про клуб під назвою «Некеніє»? – питає Рівз.
З мого місця видно Пола Овена, який сидить за столиком в іншому кінці залу разом із хлопцем, дуже схожим на Трента Мура чи Роджера Дейлі, та ще одним, схожим на Фредеріка Коннелла. Дід Мура – власник компанії, в якій він працює. На ньому костюм із гребінної шерсті у дрібні різнокольорові «гусячі лапки».
– «Некеніє»? – питає Гемлін. – Що це таке?
– Хлопці, хлопці, – втручаюсь я. – Хто це там із Полом Овеном? Трент Мур?
– Де? – запитує Рівз.
– Ось вони підводяться. За тим столом, – кажу я. – Оті хлопці.
– Це не Медісон? Ні, це Діббл, – каже Рівз.
Він надягає окуляри з діоптріями, щоб впевнитись.
– Ні, – каже Гемлін, – це Трент Мур.
– Ти впевнений? – питає Рівз.
Пол Овен зупиняється біля нашого столика. На ньому темні окуляри від «Персоль», в руках – дипломат від «Коуч Лезервеар».
– Привіт, народе, – каже Овен і рекомендує нам своїх супутників, Трента Мура і хлопця на ім’я Пол Дентон. Ми з Рівзом та Гемліном потискаємо їм руки, не встаючи з-за столу. Джордж та Тодд говорять із Трентом, котрий родом із Лос-Анджелеса і знає, де розташований клуб «Некеніє». Овен звертає увагу на мене, це мене дещо нервує.
– Як твої справи? – питає Овен.
– Чудово, – відповідаю я. – А твої?
– О, надзвичайно, – каже він. – Як справи з рахунками Гокінза?
– Ну… – я затинаюсь і продовжую невпевнено. – Все… добре.
– Серйозно? – запитує він, з легкою цікавістю. – Цікаво, – каже з посмішкою, склавши руки за спиною. – А не чудово?
– Таке, – кажу я. – Ти ж знаєш.
– А як Марсія? – запитує він, досі посміхаючись, хоч і дивиться кудись через кімнату і насправді мене не слухає. – Вона чудова дівчина.
– Так, – кажу я ошелешено. – Мені… пощастило. Овен переплутав мене з Маркусом