Хірург. Тесс Ґеррітсен

знаю.

      – Можливо, ви знаєте, як давно він у неї був?

      – Це, мабуть, щось нове. Я ніколи не бачила його до того дня…

      – Якого дня?

      Анна важко ковтнула і тихенько додала:

      – До того дня, коли забрала його з моргу. Разом з іншими прикрасами.

      – На ній також були сережки і перстень. Ви раніше бачили їх?

      – Так. Вона вже давно їх носила.

      – Але не цей кулон.

      – Чому ви постійно про нього питаєте? Який він має стосунок до… – Анна затнулася, широко розплющивши очі від жахливого здогаду. – О Боже. Ви думаєте, що це він одягнув на неї той кулон?

      Малюк, який сидів на дитячому стільці, ніби відчув її тривогу, і розплакався. Анна опустила на підлогу свого сина і поквапилася взяти на руки заплакане немовля. Міцно притискаючи його до себе, вона відвернулася від кулона, наче хотіла захистити малого від того зловісного талісману.

      – Будь ласка, заберіть його, – прошепотіла вона. – Я не хочу, щоб він був у моєму домі.

      Ріццолі поклала кулон до пластикового пакета.

      – Я напишу вам розписку.

      – Не треба, просто заберіть його! Можете залишити собі.

      Ріццолі все одно написала розписку і залишила її на столі поряд із тарілочкою з протертим шпинатом.

      – Я маю ще одне запитання, – обережно сказала Ріццолі.

      Анна міряла кроками кухню, схвильовано погойдуючи малюка.

      – Будь ласка, перегляньте прикраси в шкатулці вашої сестри, – продовжила Ріццолі. – І скажіть, чи нічого не зникло.

      – Минулого тижня ви вже питали мене про це. Усе на місці.

      – Не так уже й легко помітити відсутність чогось. Замість того ми схильні звертати увагу на те, чого раніше не бачили. Необхідно, щоб ви ще раз переглянули прикраси. Будь ласка.

      Анна з зусиллям ковтнула. Вона неохоче посадила дитину на коліна і глянула на шкатулку. Одну за одною почала виймати прикраси і розкладати їх на столі. То був невибагливий і досить скромний асортимент біжутерії з універмагу. Гірський кришталь, бісер і штучні перли. Як видно, Елена полюбляла яскраві та витіюваті прикраси.

      Анна поклала на стіл останній предмет – перстеник з бірюзою. На мить вона замислилася, а тоді насупила брови.

      – Браслет, – озвалася Анна.

      – Який браслет?

      – Бракує браслета з маленькими підвісками у вигляді коней. Вона носила його щодня, коли була в школі. Елена дуже любила коней… – Вона підняла голову, приголомшено глянула на Ріццолі. – То була дешева дрібничка! Простий металевий браслет. Навіщо він забрав його?

      Ріццолі подивилася на пластиковий пакет, у якому лежав кулон, – тепер вона була впевнена, що він належав Діані Стерлінґ. «Я точно знаю, де ми знайдемо браслет Елени – на зап’ясті наступної жертви».